Як учень змагався з учителем (арабська казка)

Жив собі в одній арабській країні чоловік. Від інших він відрізнявся тим, що блискуче володів різноманітними способами боротьби. Знав він, як пізніше стало відомо, аж триста шістдесят тих способів. Слава про нього дійшла до самого султана, а той, до речі, добре знався на боротьбі. І ось, щоб не пропав безслідно дар борця, султан звелів, щоб він став учителем боротьби. Підібрали для його школи гурт дужих юнаків, спритних та кмітливих.

Взявшись за добру справу, учитель працював дуже сумлінно. Його учні щодень оволодівали одним способом боротьби. Серед гурту отих юнаків один був найпомітніший – високого зросту, кремезний.

Саме йому й вирішив учитель показати триста п’ятдесят дев’ять способів, окрім одного, який приберіг про всяк випадок.

Той юнак став такий сильний та спритний, що ніхто в усій країні не міг побороти його.

Одного разу приходить цей зухвалець до султана й каже йому:

– Немає в усій країні дужчого за мене! Якщо й має деякі переваги наді мною мій учитель, то вони лише в тому, що він старший за мене, й, звичайно, у тому, що я поважаю його більше, ніж він мене. Однак усе це не заважає мені бажати позмагатися з ним. Я хочу показати й свої переваги, передусім – надзвичайну силу та спритність.

Така зухвалість юнака не могла припасти до душі розумному султанові, який усе-таки вірив у переваги вчителя. Щоб довести торжество справедливості, він послухався голосу власного сумління й дозволив поєдинок учня зі своїм учителем.

І ось у призначений день на величезному майдані столичного міста зійшлися царські вельможі та знать усього царства. Всі чекали початку незвичайного поєдинку, вважаючи, що в юнака дійсно немає гідного суперника. І ось, наче знавіснілий слон, накинувся учень-силач на свого вчителя. Здавалося, що якби на місці вчителя стояла залізна гора, він і її зрушив би з місця. Знаючи, що в таку хвилину його супротивник не зупиниться ні перед чим, аби довести свою перевагу, вчитель застосував отой єдиний спосіб боротьби, який приберіг про всяк випадок. Наче пір’їнку, схопив він обіруч свого учня, підняв над головою й ніби щось бридке кинув на землю.

Знявся неймовірний галас. Усі вітали переможця. Зрадів і султан. Він нагородив учителя не-тільки державними відзнаками, а й чудовим халатом. Зухвальця, звичайно, висміяли, хоч він і пробував виправдатися.

– Мій учитель, – викрикував силач, – не взяв мене ні силою, ні спритністю. Він переміг лише тому, що притаїв від мене один-єдиний спосіб боротьби. А я сподівався, що він передав мені всі свої таємниці!

– Я приберіг цей єдиний спосіб, – мовив учитель, – на той випадок, коли ти переступиш межу дозволеного у взаєминах учителя з учнем. У своїй роботі я завжди дотримувався поради мудреців: «Не дозволяй своїм вихованцям зміцніти так, щоб вони, ставши твоїми супротивниками, долали тебе твоїми ж руками».

Недарма ж мовиться: поки живе твій учитель, ти завжди його учень.