Хто найбільший? (чеченська казка)

***

Хто найбільший? (чеченська казка)

Один велетенський віл блукав міжгір’ям. Усю траву довкола себе поїв, усю воду випив та й став озиратися, потрави та питва шукаючи. А обабіч височіли гори: що одна висока, а друга ще вища. Запримітить віл на сьомій горі траву, потягнеться і дістане її. Потім захоче попити, повернеться, потягнеться через вісім гір і нап’ється водиці з річки.

Аж ось над міжгір’ям орел летить. Літав він, літав та й упав каменюкою на вола. Вхопив він вола кігтями, знявся вгору і зник за хмарами. Довго літав орел, усе видивлявся, куди б його сісти зі своєю здобиччю.

Аж побачив унизу великого цапа. Спустився він цапові на роги, з’їв вола, а хребет кинув убік. І влучив ним в око чабанові, що сидів неподалік. Але чабан тільки трохи очима покліпав.

Увечері, повертаючись із отарою додому, відчув чабан, що в око йому щось попало. Прийшов додому та й каже матері:

– Щось мені в око влетіло. Вийми, мамо, будь ласкава!

Побачила мати в оці волячий хребет. Схопилася за нього обома руками, тягла, тягла, а витягти – ніяк!

– Велика кістка, сама я її не витягну,– сказала мати і покликала на допомогу сусіда.

Прийшов сусід. Узялися вони тягти удвох, але й обом несила. Підійшли й ще люди, стали всі гуртом тягти – і знов без пуття...

Аул, де жив чабан, був великий. Збіглося до чабана багацько люду, навіть старі й малі. Прив’язали до хребта мотузки та й потягли! Тягли, тягли – й таки витягли хребет з ока! Зраділи мешканці аулу, що врятували чабана, а на волячому хребті надумали хати свої побудувати. Як намислили – так і зробили. Збудували нові хати та й живуть собі.

От живуть собі в нових хатах і радіють. Аж стали помічати, що їхні нові хати вночі мовби гойдаються. Джигіти, які з найсміливіших, замислилися: що за чудасія? Вийшли джигіти опівночі за аул, зачаїлися й чекають. Чекали, чекали, аж бачать: лиска біжить! Підбігла вона до волового хребта та й давай відривати рештки м’яса. Вчепиться зубами й тягне. І ото щоразу – як учепиться лисиця в кістку, то й трясе весь аул!

Наступної ночі зібралося сто двадцять п’ять джигітів; підстерегли вони лисицю та й убили. Зняли з одного її боку шкуру та й прикинули, що з того хутра геть усім односельцям – і старим, і малим! – можна пошити кожухи. Хотіли перевернути лисицю, щоб зняти й другий бік, але не змогли її зрушити з місця і розійшлися по домівках.

А вранці йшла одна бабця по воду: зирк, аж біля самої стежки лежить лисиця – один бік обідраний. Вона враз і здогадалася, що це й є та сама лиска, що її всі джигіти не змогли перевернути. Дуже здивувалася бабця й черпачком перевернула лисицю з одного боку на другий.

– Ой, яке гарне хутро в неї! З цієї половинки вийде пречудовий кожушок для мого трирічного онучка! – зраділа бабуся та й зняла з лисиці ту шкуру, що лишилася.

Прийшла додому та й нумо шити кожушок онучкові. Але на рукава й на комір хутра їй так і не вистачило.

От і скажіть тепер мені, хто з них найбільший: віл, орел, цап, чабан, лисиця, бабуся чи її трирічний онук?

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)