Жили собі колись два чоловіки: один, на ім’я Маруйосі, чесний, а другий, Кадохіра, шахрай.
Якось, коли йому забракло грошей, Кадохіра навідався до Маруйосі та й каже:
– Може, ти позичив би мені на короткий час десять ріо? Бо інакше я поплачуся життям. Я так на тебе надіюся і про твою доброту не забуду до кінця своїх днів.
Маруйосі не раз чув про неподобства, які коїв Кадохіра, але цього разу пожалів його – таке розгублене обличчя було в Кадохіри, так жалібно він просив.
– Хоч би як ти благав – зараз я не можу позичити тобі грошей – не маю при собі,– сказав Маруйосі. – Почекай до завтра. Прийдеш опівдні до придорожнього стовпа. Тільки я тебе попереджаю: борг мусиш повернути до кінця місяця, бо гроші будуть мені дуже потрібні,– застеріг він наостанок.
Кадохіра мало не застрибав на радощах.
– Даю голову на відруб, що дотримаю обіцянки, поверну борг без запізнення! – сказав він.
Наступного ранку під придорожнім стовпом Маруйосі позичив Кадохірі десять ріо і навіть не взяв розписки – повірив обіцянці – І дарма, бо з цього й почався великий клопіт.
Як настав час повертати борг, Кадохіра й пальцем не поворушив. Коли Маруйосі нагадав йому про гроші, відповів:
– Чого ти до мене сікаєшся? Хіба я позичав у тебе гроші? Не пам’ятаю.
Маруйосі, не стерпівши такого зухвальства, звернувся по допомогу до сільського старости.
Той викликав обох до себе, почав допитувати, але ж боргового зобов’язання не було, тож розмова ні до чого не привела. Маруйосі казав: «Я позичив йому гроші», а Кадохіра водно повторював: «Я не пам’ятаю»,
Тоді староста почав шукати іншої ради.
– Маруйосі, а чи не було когось поряд, коли ти давав Кадохірі гроші? – запитав він.
– Тільки придорожній стовп. Людей не було,– відповів Маруйосі.
– То приведи його за свідка! – звелів староста.
Маруйосі розумів, що привести стовп за свідка не можна, але перечити не посмів.
«Маруйосі не приведе стовпа, то на суді моє буде зверху»,– тішився Кадохіра.
Минув якийсь час, і староста запитав Кадохіру:
– Як ти гадаєш, Маруйосі вже добрався до придорожнього стовпа? Туди не далеко?..
Кадохіра йому на те:
– Та ні, близько. Палицею кинути...
– Як же це так? Раніше ти казав, що й не чув про придорожній стовп. А тепер я бачу, що ти добре пам’ятаєш, де брав гроші.
Кадохіра почервонів і затремтів. Хоч-не-хоч, а довелося у всьому признатися.
Тим часом повернувся Маруйосі і сказав, що дарма ходив – привести сюди стовп не можна.
– Спасибі тобі, Маруйосі! Придорожній стовп і на відстані виявився чудовим свідком. Кадохіра – брехун,– сказав староста.
Кадохіра повернув борг Маруйосі, а той не раз хвалив перед людьми винахідливого старосту.