Жили собі на світі два брати: Мітракіс і Бабакіс. Мітракіс був багатий, а Бабакіс – бідний. Якось, не маючи чого їсти, бідний вирядив свою доньку до багатого брата, щоб той позичив бодай скибку хліба. Багатий не дав хліба, і Бабакісова донька повернулася додому сумна. Тоді Бабакіс зібрався в дорогу. Взяв порожню торбу й пішов собі, куди дивляться очі. По дорозі бідняк натрапив на мармурову брилу із золотим кільцем. Узявся він за кільце, підняв брилу і побачив під нею сходи.
Сходи вивели Бабакіса до дверей. Відчинив він двері, а там – котів!..
– Добридень,– каже Бабакіс.
– Добридень,– відмовляють коти.
– А хто серед вас старший буде? – питає Бабакіс.
– Там, далі,– відповідають коти.
Пішов бідняк далі. Нарешті дістався до кімнати, де сиділо двоє катів – цар і цариця.
– Добридень! – привітався Бабакіс.
– Добридень,– відповіли ті й спитали: – В тебе є з собою торба?
– Є,– зніяковів Бабакіс.
Коти насипали йому в торбу золота, а зверху поклали сухарів. Узяв Бабакіс торбу із золотом, піднявся сходами нагору та й подався додому. Зажили вони з донькою: купили будинок, справили одежину, накупляли всякої всячини.
Мітракіс дізнався, що брат забагатів, і пішов до нього.
– Звідки у тебе стільки грошей? – спитав він.
Бабакіс був добрий, простий чоловік. Він розповів братові все як було.
– Ходімо разом, брате, нехай і мені дадуть грошей,– попросив Міт-ракіс.
– Ходімо,– погодився Бабакіс.
Вийшли вони раненько. Дійшли до мармурової брили з кільцем. Підняв Бабакіс брилу – перед ними сорок сходинок. Спустилися брати вниз, зайшли до кімнати, а там – котів...
– Добридень,– мовив Бабакіс.
А Мітракіс, побачивши котів, не привітався, а вигукнув:
– Ці коти ще зжеруть мене!
Пішли вони в другу кімнату, де сиділи цар і цариця котів. Бабакіс знову:
– Добридень!
А Мітракіс промовчав. Коти й питають його:
– Чи є в тебе торба?
– Є! – вигукнув Мітракіс.
Потім коти наказали принести багатому чай, а бідному – молоко. В торбу Бабакіса знову насипали золота, а в торбу Мітракіса вкинули дві великі гадюки і зверху насипали сухарів.
– Коли прийдеш додому,– сказали коти Мітракісу,– зачини двері й вікна, розстели шовкове простирадло й висип на нього все, що в торбі.
Піднялися брати сходами нагору й пішли додому. Зайшов Мітракіс у дім, замкнув двері й вікна, розстелив шовкове простирадло й висипав усе з торбини. Гадюки кинулись до нього та й ну його кусати!
А Бабакіс знову приніс додому золото, і більше вони з донькою не знали злиднів.