Одного разу лисиця, черепаха та кліщ випадково натрапили на просо.
Думали-гадали, що робити з цим просом і вирішили посіяти, а врожай поділити між собою.
Прийшли вони до річки, вибрали найкраще місце.
Лисиця лягла під обрив і сказала, що підпиратиме його, щоб він не впав. Черепаха почала орати, а кліщ сіяти.
Нарешті просо достигло.
Черепаха та кліщ скосили просо, намолотили купку зерна От кличуть лисицю.
Прийшла вона та й каже:
– Цього проса дуже мало, не варто його і ділити. Зробімо краще так: покладемо купку зерна подалі: хто перший із нас прибіжить до нього, тому весь урожай і дістанеться.
– Гаразд,– погодилися черепаха та кліщ.
Вибрали місце.
– Хай бог помагає! – вигукнула лисиця й побігла до купки проса, а кліщ тим часом уп’явся їй у хвіст. Добігла лисиця до зерна та й сіла.
– Невже ти хочеш розчавити мене? – зарепетував кліщ.
– Коли ти встиг добігти сюди? – запитала лисиця, не вірячи своїм очам.
– А пам’ятаєш, коли ти вигукнула: «Хай бог помагає!» – я вже сидів тут, – гордо мовив кліщ.
Зчинили лисиця та кліщ сварку.
Сперечалися вони, сперечалися і, нарешті, вирішили зачекати черепаху.
Аж це приповзла черепаха з закривавленим лицем.
– Ой, моя лиско! – простогнала вона. – Зі мною сталася біда: тебе розшукують двоє вершників із беркутами та хортами. Вони напали на мене, почали кричати й вимагати: «Де, де сховалася лисиця?» Я не сказала їм, де ти є. За це вони побили мене. І тепер, здається, йдуть по моїх слідах.
– Друзі, не кажіть, де я! – тремтячим голоском простогнала лисиця.– Просо поділіть між собою. Прощавайте! – Лисиця чкурнула, тільки курява за нею піднялася.