В одному селі жив гуцул Танаско. Він був не такий, як усі гуцули – дуже любив красти. Люди запирали ворота і хвіртки, коли йшов селом.
А одної ночі злодій здибався з пропасницею.
– Що ти за мара?
Пропасниця каже: я така й така. І питає:
– А ти куди йдеш?
– До одного газди.
– Чого?
– Коні красти.
– І я йду з тобою.
– Ходи, коли поможеш.
Йдуть, розмовляють далі. Гуцул питає пропасницю:
– Скажи, як добираєшся до людей серед ночі?
– Дуже легко – крізь комин. Господар собі спить, а я тихенько трусь до його носа. Він чихає, і якщо хтось скаже: «Будьте здорові!», я знову лізу в комин і тікаю з хати. Коли ніхто нічого не скаже, то я чоловіка буду довго мучити. А як ти крадеш? – спитала гуцула.
– Та теж дуже легко,– відказує злодій.– Хапаю замок, скручую йому в’язи і заходжу собі чи до хати, чи до
комори, чи до стайні – беру все, що хочу.
Прийшли вони під хату господаря. Танаско подумав:
«Як я вкраду коні, то невелика шкода, бо у газди є двоє
лошат. Але коли пропасниця причепиться до нього, то
чоловік пропаде геть чисто».
А стара пропасниця нічого не думала, лише залізла в
комин і дібралася на пальцях до сплячого газди. Потерлася до носа.
– Апчхи-и-и! – почулося у хаті.
– Будьте здорові! – гукнув гуцул, що був під вікном.
Пропасниця тихенько підійшла до газдині, потерлася і до її носа.
– Апчхи-и-и! – чихнула жінка.
– Будьте здорові! – побажав Танаско.
Пропасниця знайшла господаревого сина. Почулося:
– Апчхи-и-и!
– Будь здоровий, легіню!–сказав гуцул з-під вікна.
Пропасниця потерлася до носа господаревої доньки.
– Апчхи-и-и!
– Будь здорова, чічко! – крикнув Танаско знадвору.
Пропасниця вилізла із хати і сказала злодієві:
– Ходім до сусідів, бо тут я не скористала – і ти не
будеш мати нічого.
– Ходім,– погодився Танаско.
Пропасниця залізла у сусідню хату й потерлася до носа господаря:
– Апчхи-и-и! – почулося у хаті.
– Будьте здорові, чесний газдо! – крикнув злодій.
Пропасниця терлася до носа господині та її дітей. Але
коли вони чихали, Танаско зичив їм здоров’я. Гукав так,
що вчула і пропасниця. Вона сердито вискочила з комина:
– Не будемо товаришувати – з тобою здохну з голоду! Іди красти сам!
– Е, я тебе не лишу,– відказує Танаско.– Сама ж напросилася, тепер ходи зі мною.
– Ні, піду сама,– сторцювалася мара.– Не буду з тобою.
– Будеш!
І пропасниця опустила вуха, як свиня на дощ.
Почала просити:
– Що хочеш від мене, аби відчепився?
– Хочу, аби-сь щезла у трістя та болото!
Пропасниця відтоді пішла в мочари і там собі живе.
А Танаско ходив по селах один, та вже не тягнув те, що легко лежало, не робив людям лиха.