Жив на світі маленький сіроокий хлопчик Валь.
Було в нього найзаповітніше бажання – мати розумного собаку. Він ніколи не бачив собак, йому тільки читали про них книжки. З книжок Валь узнав, що ці тварини дуже розумні істоти і віддані друзі. Тому він їх і полюбив.
Якогось дня Валь проснувся і вирішив, що піде шукати собі собаку. Він не знав, де вони водяться, а тому подумав, що шукати їх треба в лісі.
І він пішов у ліс. А там йому зустрівся Гном-чарівник.
– Ти чом тут ходиш, хлопчику Валь? – запитав Гном.
– Я шукаю собаку, – сказав йому Валь. – А ти звідки мене знаєш?
– Я всіх знаю, – відповів Гном.
– А хто ж ти такий? – запитав Валь.
– Я найстаріший і найдобріший гном на світі. Я все знаю, я все можу.
– Як тобі добре, – мовив, зітхнувши, Валь. – Ти можеш мати все, що схочеш.
– А я нічого не маю, бо не хочу мати. Я живу лише для того, щоб виконувати людські бажання.
– Ой, то ти можеш мені допомогти?
– Можу. І допоможу.
Гном покрутив, свого зеленого вуса, схожого на лісову траву, суворо поморщив схожого на гриб носа і запитав:
– А ти знаєш, що собаку треба любити?
– Знаю і любитиму.
– От і добре, – полагіднішав Гном, – буде тобі собака.
Гном заклав два пальці в рота і тихенько свиснув. Враз на той свист з'явився яскравий, мов райдуга, дятел. Він сів на замшіле Гномове плече І допитливо подивився на хлопчика. Очі його світилися-проти сонця, як два маленькі ліхтарики.
– На суничній галявині живе самотній, усіма забутий собака. Лети до нього і скажи, що хлопчик Валь хоче з ним потоваришувати, – попрохав дятла Гном.
Валь навіть не встиг здивуватися, що дятел розуміє людську мову, а птах уже спурхнув з Гномового плеча.
Тільки-но встиг Валь переповісти Гномові, що як виросте, вивчатиме життя всяких тварин і вже читає про них книжки, аж тут і з'явився собака.
Він був великий, волохатий. І очі в нього були великі й сумні. Він довго дивився на Валя, а потім підійшов і став обнюхувати його руки.
Валь погладив його по голові, а потім присів і сказав собаці на вухо.
– Ти найкращий собака на світі. Давай дружити.
Собака лизнув хлопчикову щоку і поклав йому голову на плече.
– А чом у тебе такі сумні очі? – запитав собаку Валь.
– Цей собака колись товаришував з одним хлопчиком. Той хлопчик був дуже жорстокий. Він бив собаку палицею, стріляв у нього з рогатки. Терпів-терпів образи собака, а потім терпець йому увірвався, і покинув він свого кривдника. Відтоді жив у лісі самотньо і виглядав собі друга. А тепер ви одне одного знайшли. Шануйтеся і допомагайте одне одному в біді, – сказав Гном, – тоді назавжди залишитеся друзями.
– Дякую тобі, добрий Гноме, – промовив хлопчик Валь.
І собака теж подякував Гномові своєю мовою. А Гном знав і людську мову, і мову рослин та тварин. Він щось сказав собаці мовою тварин, а коли Валь допитливо подивився на нього, Гном пояснив:
– Я розповів йому, що ти добрий і чемний хлопчик і що ти давно хотів дружити з розумним собакою. Він же твоїх слів не зрозумів, тільки повірив твоєму голосу...
Попрощалися вони з добрим Гномом і пішли додому.
Відтоді завжди всі бачать собаку і хлопчика Валя разом. І всі кажуть, що вони друзі-нерозлийвода. Вони навіть у футбола грають удвох. Собака став найкращим воротарем у дворі.
А недавно до них прилетів з лісу дятел. Він сказав собаці, що на новорічну ялинку до них у гості прийде добрий Гном.
Валь ще того не знає, але як же він зрадіє, коли під яскравими вогнями ялинки раптом опиниться добрий Гном. А на вершечку ялинки примоститься Гномів друг – дятел – і весело дивитиметься на них своїми схожими на ліхтарики очима.
У сіроокого хлопчика Валя добре серце.
А Гном-чарівник завжди приходить тільки до того, у кого добре серце.