Один чоловік мав три хлопці. Була в нього десятина пшениці, і щось приходило ту пшеницю толочити. Каже батько:
– Що робити, хлопці? Треба стерегти. Старший син Василь каже:
– Я буду стерегти.
Стеріг він, стеріг, а десь коло середини ночі заснув і не встеріг. Подивилися рано – паслося щось у пшениці. Каже тоді син Николай:
– Я вже буду стерегти.
І теж стеріг, але десь коло середини ночі заснув і він. На третю ніч каже найменший син, Іван:
– Я буду стерегти.
А вони його за дурного мали.
– Куди ти, дурняко, збираєшся? – кажуть. – Ми розумні, та не встерегли, де вже тобі!
Але Іван не послухав їх. Всукав собі вужище, вибив із стільця ніжку, взяв з собою усе те і пішов пазити.
Прийшов він у поле, сів на стілець і стереже. Лиш придрімає, а стілець перевертається, і хлопець пробуджується. Стереже до половини ночі – нема нічого. Пройшло ще трохи часу, і прилітають три коні, як змії. Іван закинув на них вужище і всіх трьох половив. А коні файні такі: один гнідий, другий сивий, а третій вороний. Кажуть йому коні:
– Висмикни з нас по шерстині, ми тобі в пригоді станем. Як треба буде, то припечи шерстину.
Він висмикнув по шерстині і відпустив їх.
А цар на той час оголосив: «Хто дістане мені морське порося, того зроблю першим міністром». Морське порося жило на крутій скалі, і треба було доскочити до нього конем.
У призначений день з’їхалися з усієї держави хлопці на конях до тої скали. Василь і Николай вибрали найфайніших коней і теж поїхали. А Іван знайшов якусь нещасну кобилу та їде й собі. Та запхався з тою кобилою під міст. Іде весілля, сміються з нього. А він вийняв сиву шерстину і припік її вогнем. І зразу прилетів до нього сивий кінь та й каже:
– Влізь мені у ліве вухо, вилізь правим.
Вліз Іван у ліве вухо і виліз правим убраний, як панок. Та сів на сивого коня і поїхав туди, де було морське порося.
Усі скачуть на конях – не годні доскочити. А Іван підлетів, забрав порося і поїхав.
Повернулися Василь і Николай, розповідають: «Якийсь панок узяв морське Порося. А в нього кінь, що кінь!» Та й не знають, що то був їх брат.
А цар дає нове оголошення: «Хто дістане звіра льогу, тому даю півцарства».
Їдуть браття діставати льогу, а Іван і собі збирається. Вони сміються: «Куди тобі, дурному!»
Поїхали браття, а він узяв якогось замордованого коня і їде. І знов запхався під міст. А люди сміються, кажуть браттям: «Ади, ваш брат».
Сидить він під мостом. Усі попроїжджали, а він припікає червону шерстину, прилетів гнідий кінь та й каже:
– Влізь мені у ліве вухо, а вилізь правим. Як вліз Іван, то виліз такий вбраний! Панок! Приїхали всі до високої гори. Підлітають, а досягти льоги не годні. А Іван під’їхав і раз! – забрав льогу. Та завіз додому і заховав. Браттям нічого не каже. А ті приїхали й розповідають: «Якийсь панок узяв льогу та й поїхав». Та й не знають, що то був їх брат.
На третю неділю цар посадив свою дочку у палаці на шостому поверсі й оголошує: «Хто дістане перстень з руки моєї дочки, за того її віддам».
Почало з’їжджатися багато людей з цілої держави. Поїхали й Василь з Николаєм. А Іван знову знайшов замордованого коня. Їхав, їхав, забився у болото під мостом та й смикає того коня, а як проїхали всі люди, вийняв чорну шерстину та й припік, і прилетів вороний кінь.
– Влізь мені у ліве вухо, вилізь правим, – каже кінь. Вліз він у ліве вухо, а правим виліз у золото вбраний!
– Сідай на мене, Іване, і добре держися, – попереджає кінь.
Приїжджають вони до того палацу. Ніхто не може перстень дістати, а Іван розігнав коня, підлетів – хап! – і взяв. Привіз він перстень додому та й заховав його.
Цар оголошує: «Хто взяв перстень, морське порося і льогу, най приїжджає. А Николай та Василь дізналися про Іванів сховок, та й хочуть всім заволодіти.
– Я віддам перстень, морське порося і льогу, а що ж мені? – запитує Іван.
– Усе, що хочеш? – кажуть брати.
– Врубай собі букатку з голови, то дам тобі морське порося й льогу, – каже Іван Николаєві. – А ти врубай собі мізинний палець на правій руці, – каже Василеві, – то матимеш перстень.
Старші брати дали все, що Іван хотів, а він дав Василеві перстень, а Николаєві – морське порося й льогу.
Показав Василь перстень цареві, і той дає за нього дочку. А середущого робить міністром і дає половину царства.
Василь не має пальця і сидить на весіллі в рукавицях, а Николай – ватажел у нього – не має кавалка голови і сидить у шапці.
І сказав Іван: «Ану, скиньте з ватажела шапку!»
Скинули з Николая шапку, а там нема кавалка голови, Іван вийняв із кишені той кавалок і показав – точно з Николаєвої голови букатка. «Ану, скиньте з молодого рукавиці!» – сказав Іван. Скинули рукавиці, бачать бракує пальця. Іван витягає палець з кишені. Приклали – Василів палець! Аж тоді всі дізналися, хто насправді здобув морське порося, льогу й перстень.
І цар прогнав Василя й Николая, а дочку віддав за Івана, зробив його першим міністром і дав половину царства.