Дбай про кінець діла (арабська казка)

***

Дбай про кінець діла (арабська казка)

Був собі дуже багатий купець, і була в нього дружина. Якось довелося йому відлучитися з дому на торги. А його дружина саме сподівалася дитини. От купець і каже:

– То я поїду, але коли буде на те воля неба, повернуся додому перше, ніж Господь пошле нам дитя.

Попрощався він з нею та й поїхав. Подорожував довго, аж поки заїхав до якогось царя. А той цар саме шукав когось такого, кому можна було б доручити керувати державними справами. Купець видався йому розумним і кмітливим чоловіком. От цар і присилував його залишитися в нього. По якомусь часі почав купець прохати у свого повелителя дозволу поїхати додому, але той не захотів віддати йому належної плати за службу. Тоді купець і каже:

– О, мій царю! Дозволь мені провідати свою рідню. Я неодмінно повернуся.

Почувши таке запевнення, цар дозволив і наділив купця тисячею червінців.

Купець сів на корабель і поплив до свого рідного міста. А дружина його перед тим почула від людей, що чоловік її служить у царя. Тож вона зібралася в дорогу, взяла з собою обох дітей, бо в неї народилися хлопчики-близнята, і поїхала в ту сторону. Зупинилася вона на одному острові, а саме тієї ночі зупинився там і той корабель, яким прибув її чоловік. Мати й каже дітям:

– Цей корабель пливе з тієї сторони, де живе тепер наш тато. Пішли б ви до моря і, може, розпитали б у людей про нього.

Хлоп’ята побігли до моря, піднялися на корабель та й почали гратися. І так загулялися, що й незчулися, як посутеніло.

Купець тим часом спочивав на палубі. Дитячий галас розбудив його, і він підхопився, щоб нагримати на них. Та ненароком упустив капшук із золотом, який загубився серед мішків з крамом. Шукав його купець, шукав, але не знайшов. І почав він бити себе по голові, а тоді підійшов до хлопчиків та й каже:

– Це ви взяли мої гроші. Бо зумисне гралися тут, біля краму, аби щось поцупити. Крім вас, тут не було нікого.

Підвісив він хлопчиків до колодки і почав бити палицею по п’ятах та шмагати ременем. Діти зняли вереск на весь корабель. На той гвалт збіглися матроси.

– Усі тутешні дітлахи, мабуть, злодюжки та крадії,– казали вони.

Вив дітей купець, бив, а опісля спересердя заприсягся: коли не повернуть йому капшук із грішми, викине їх у море. А що капшука знайти не могли, то купцеві довелося дотримати слова. Він узяв хлопчиків, прив'язав до в’язки очерету та й викинув у море.

Мати спохопилася, що діти забарилися, і кинулася шукати їх, аж поки зайшла на корабель. Тут почала розпитувати:

– Чи не бачив хто моїх діток? З обличчя вони такі й такі, а років їм стільки й стільки.

Співчуваючи матері, матроси сказали:

– Е, либонь, це ті самі хлопченята, яких щойно втоплено.

Як почула мати цю страшну звістку, заголосила, приказуючи :

– Горе ж мені! Бідна моя голівонько! Сини мої, соколи! Чому нема тут батька вашого, щоб поглянув на вашу й мою недолю?

– А хто твій чоловік? – поцікавились матроси. Жінка назвала ім'я купця й сказала:

– Я його жінка. їхала до нього, й ось, як на те, звалилася на мене оця біда.

Почувши ці слова, купець кинувся до неї, обійняв її, а тоді почав лементувати, шматувати на собі одяг і бити себе по голові.

– Боже ж мій милий! – каявся він перед дружиною.– Та це ж я згубив своїх діток власною рукою! Отак завше Бог карає того, хто не думає про кінець діла й не зважує своїх вчинків!

І купець оплакував своїх синів. Плакала й жінка. Нарешті він промовив:

– Не заспокоюсь доти, доки не знайду дітей.

Він почав плавати по морях, шукаючи дітей, але все марно.

А з синами його сталося ось що. Вітер погнав ту в’язку очерету, до якої їх прив'язав батько, спершу у відкрите море, а далі викинув на берег, кожного в іншім місці. Одного з них підібрали слуги правителя тамтешнього краю й приставили самому цареві. Той дуже сподобав собі хлопчика й прийняв за сина, а підданим оголосив, що це його дитина, яку навмисне виховували потай від усіх. Народ дуже радів, бо любив свого повелителя.

Потім цар призначив хлопця своїм намісником і наступником.

Минуло багато років. Той цар помер, і на його місце посадовили приймака. І почав молодик царювати. Усе йому йшло гаразд, державні справи були в добрім стані.

Тим часом його справжні батько з матір’ю й далі об’їжджали острови, сподіваючись, що море викинуло дітей на сушу. Але, не знайшовши ніде й сліду своїх синів, вони втратили останню надію й оселилися на одному з островів Якось купець пішов на базар і побачив делляля, який продавав хлопця. Купець і подумав:

«Куплю-но я собі цього парубчака, щоб був мені на втіху, замість рідної дитини».

Купив і привів його додому. Як тільки вгледіла його дружина, то й скрикнула:

– Господи! Це ж син мій!

Батьки вельми зраділи цій події й спиталися парубка про брата. Той відповів:

– Море нас роз’єднало, і я не пам’ятаю, що сталося з братом.

Збігло чимало років. Сім’я оселилася в тім краю, де царював син купця. А його брат теж уже виріс. Батько дав йому товару і вирядив у дорогу, саме в те місто, де царював його брат. Дійшла до нього чутка, що приїхав якийсь купець, а в нього такі товари, що знадобилися б і володарю. Тоді цар прикликав того купця до себе. Купець з’явився і вклонився йому. Обидва й не здогадувалися, що вони брати, але кров у них заговорила. От цар і каже:

– Зостанься в мене. Я поправлю твоє становище і дам усе, чого тобі заманеться.

Той зостався й прожив там таки довгенько. Побачивши, що цар нізащо не хоче відпустити його від себе, він написав додому листа, в якому запросив батьків приїхати до нього. Батько й мати згодилися на переїзд, і цар відтоді почав дуже поважати їхнього сина. Але він усе ще не знав, що то його брат.

Одної ночі цар виїхав за місто, взявши їсти й пити, і напився до нестями. Купець, турбуючись про нього, сказав собі: «За всі ті щедроти, що цар виявив до мене, сам охоронятиму його цієї ночі».

Витяг він з піхов меча і став біля входу до шатра. Тут його вгледів один з-поміж пажів, що заздрив юнакові за ту прихильність, яку виявив до нього цар. Побачивши його з мечем у руці, паж спитав, що це означає. Той відповів:

– Я сам стерегтиму царя за його милість до мене. Паж промовчав, а вранці розповів про це своїм товаришам. Ті вирішили схитрувати:

– Це нам на руку! Ходімо до царя та обставимо справу так, щоб він розгнівався на купця і прогнав його.

Змовившись, вони пішли до володаря й заявили:

– Ми хочемо дати тобі важливу пораду.

– Яку? – спитав цар.

– Отой молодий купець, якого ти приблизив до себе і поставив вище всіх достойників, цієї ночі лагодився напасти на тебе і вбити.

Цар змінився на обличчі й запитав:

– І ви це доведете?

А пажі йому:

– Яких тобі ще треба доказів? Якщо хочеш знати щиру правду, то цієї ж ночі вдай, ніби спиш п’яний, а сам пильнуй: побачиш, що буде все так, як ми сповістили.

Після цього вони пішли до купця й сказали:

– Цар дуже вдячний тобі за вчорашнє вартування. За це він ще більше тебе любитиме.

Так заздрісні пажі хотіли приспати пильність купця.

Настала друга ніч. Цар уже був тверезий і занепокоєно чекав купця. Юнак і справді з’явився біля шатра, витяг з піхов меча і став при вході... Побачивши це, цар не на жарт перелякався, мерщій покликав своїх прибічників і звелів схопити купця. Відтак обурено мовив:

– Так оце така подяка мені за те, що я допустив тебе до себе ближче, ніж будь-кого? Ти задумав проти мене такий негідний вчинок?

Тут підскочили двоє пажів і закричали:

– Пане наш! Звели, і ми, як стій, одрубаємо йому голову!

Але цар сказав:

– Ні, вбити його – річ легка й не мудра, а от воскресити мертвого – то вже годі! Треба дбати про кінець діла, а стратити його ми ще встигнем.

І, наказавши закувати купця в кайдани, повернувся у свої палати. Вирішував державні справи, часом їздив на полювання, а про купця й забув.

Знову прийшли до нього змовники й почали переконувати:

– Володарю наш! Якщо ти потуратимеш купцеві, що робив замах на твоє життя, то збунтуються й інші пажі. Адже всі тепер про це тільки й гомонять.

Розгнівався цар і наказав привести юнака, щоб кат стратив його.

От йому вже й очі зав'язали, вже й кат, замахнувшись мечем, звернувся до царя:

– Звели тільки, царю мій, і я відітну йому голову!

Але цар знову розсудливо мовив:

– Стривай! Я ще раз розгляну його справу. Він таки заслуговує на смерть і нікуди від неї не втече.

Відвели купця знову до тюрми. Тим часом звістка про це докотилася до його батьків. Батько мерщій написав листа і пішов до володаря.

Той прочитав листа, який закінчувався словами: «Нехай тебе помилує Всевишній! Не поспішай чинити кару. Я теж колись поквапився в однім ділі, та й загубив у морі його брата. Ще й досі нуджу світом. Убий краще мене замість сина».

Старий упав до царевих ніг і ревно заплакав.

– Ану лишень, розкажи,– зацікавився цар,– що за пригода сталася з тобою!

І старий почав розповідати:

– Володарю мій! Був у нього брат, і я їх обох викинув у море...

І він розповів усю пригоду від початку до кінця. Почувши це, цар несподівано закричав і кинувся з престолу до батька та брата. Обійняв їх і сказав:

– Ти мені батько, а це мій брат, а дружина твоя – моя рідна ненька.

І всі троє невимовно зраділи.

Скликав цар людей, розповів їм про все, що сталося, а тоді звернувся до батька:

– Коли б і ти дбав про кінець діла та зважував, що робиш, не каявся б і не побивався б тепер.

Прикликав цар ще й свою неньку, і вони раділи щасливій долі, що з'єднала їх. Відтоді до кінця днів своїх жили вони єдиною сім'єю в радості й достатках.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)