Був собі дід і баба. Баба мала дочку, а дід сина. Аж дід заслаб, та й не має що синови їсти дати. Баба бере кошик, йде за хлібом, свою дочку годує, а дідовому синові не хоче дати, каже:
– Най тобі твій тато дає!
Каже ді:
– Ну, ти, сину, не тримайся мене, іди в службу собі, будеш не голоден і не голий.
Забрався син, пішов. Іде він, іде, увійшов в ліс, йде лісом. Там стоїть хата. Зайшов до теї хати. Там повно є панів, музики грають, а він під вікном став собі і дивиться. Вибіг їден пан надвір:
– Що ти тут робиш?
– Я, – каже, – заблудив, стою і дивлюся.
– Іди до хати!
Пішов до хати. Ті беруть єго танцювати. Він каже:
– Як я піду танцювати? Я не пив горілки, і їсти хочу.
Дали ему їсти, горілки.
– Ну, вже наївся? Йди танцювати!
– А як я, – каже, – піду босий танцювати? Чобіт не маю.
Пішов пан, виніс ему чоботи, хлопець взувся.
– Ну, йди тепер танцювати!
– Ну, як же я піду, як я штани маю подерті?
Принесли ему штани, убрався він.
– Ну, іди танцювати!
– Але я пояса не маю. Приніс пан пояс, підперезався хлопець.
– Йди танцювати!
– А як я маю танцювати, коли я не маю хусточки в кишені.
Дали ему хусточку.
– Іди танцювати!
– Коли я не маю в що одягнутися...
Вони ему винесли опанчу.
– Ну, йди танцювати!
– А шапка де?
Принесли шапку.
– Ну, йди танцювати!
– Та як я піду танцювати, як я грошей не маю в кришені?
Пішли, набрали ему грошей.
– Ну, йди танцювати!
А тут півень:
– Кукуріку!
З панів йно тілько смола поробилася, та й нема нікого. Він забрався, іде до батька назад. Вже не йде на службу, гроші має. Приходить додому, батько утішився: убраний грошей приніс! Баба свою дочку набила:
– Іди, і ти так зроби, як він!
Дочка пішла. Й акурат вона знов до теї хатини прийшла. Стала собі під вікном гуляють, аж хата ходить! Вийшов їден на двір:
– Що ти тут робиш?
– А я прийшла подивитися.
– Йди до хати!
Привів її до хати.
– Іди танцювати!
А вона каже:
– Я не маю чобіт, я не маю...
Разом все сказала: коралів, дукача, убраня – разом все сказала, і вони їй винесли все шмаття. І вона убралася, пішла танцювати з ними, та й вони розірвали її. Отак вона смерти пожила.
Джерело: Записано Осипом Роздольським у с. Берлин (сучасної Львівської обл.), у Каролька Лугового в грудні 1895 р. Стиль запису збережено.