Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку (Микола Трублаїні)


Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку (Микола Трублаїні)

У горному глибокому озері жила маленька срібляста рибка. По тому самому озеру плавав великий білий лебідь з довгою шиєю і могутнім дзьобом. Одного разу зустрів лебідь рибку і хотів її з'їсти. Стала срібляста рибка проситися:

– Не їж мене, лебедю, красеню білокрилий, велетню чорнодзьобий!

Сказав тоді лебідь:

– Дістань мені черевички, бо лапи мої у воді мерзнуть. Дістанеш, тоді я тебе не їстиму. Не дістанеш – з'їм.

Швидко попливла рибка по озеру шукати черевички. Кругом побувала, на дно спустилася, ніде черевичків для лебедя не знайшла.

Підпливла тоді до берега під очерет і заплакала. Почула той плач зелена жабка-скрекотушка і питає:

– Рибко срібляста, чого ти плачеш?

Розповіла рибка жабці про своє горе.

– Я тобі допоможу, – сказала зелена жабка, – підожди мене тут.

Залишила рибку між очеретами, а сама на берег виплигнула і заквакала: «Ква-ква, ква-ква, ква-ква!»

Почув це горобчик-молодчик, що сидів на високій вербі, і у відповідь зацвірінчав: «Цвірінь-цвірінь, цвірінь-цвірінь!»

Розповіла жабка горобчикові про біду рибки сріблястої і попросила дістати черевички. Полетів тоді горобчик-молодчик в садок, де гуляла маленька дівчинка Наталочка. Як довідалась Наталочка, що лебідь рибку хоче з'їсти, швиденько принесла горобчикові свої старенькі черевички і наказала: «Лети швидше, швидше, щоб рибку врятувати!»

Горобчик-молодчик полетів і оддав черевички зеленій жабці-скрекотушці. Жабка плигнула у воду і подала їх рибці сріб-лястій. Зраділа рибка, зараз же попливла до лебедя. Черевички ті лебедеві дуже сподобалися, і він пообіцяв тую рибку сріблясту не чіпати.

Переказала свою подяку срібляста рибка жабці-скрекотушці, жабка – горобчикові-молодчикові, а горобчик – Наталочці.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)