– Ні, ти розкажи мені, дядечку Римусе, – причепився Джоель, – спіймав потім Ведмідь Братчика Кролика?
Все обличчя старого прорізали веселі зморшки.
– Дурниці ти кажеш, синку. Не такий простий Братчик Кролик. От Ведмідь – той знову потрапив у халепу.
– Як же це було, дядечку Римусе?
– Братчик Ведмідь біг, біг дорогою, бачить – немає Братчика Кролика.
– Ну постривай же, Сестрице Жабко, – сказав Братчик Ведмідь. – Я тобі покажу, як обманювати! Хоч через рік, а пригадаю тобі це!
Не минуло й року, й місяця, навіть тижня не минуло, повертався Ведмідь з лісу, де шукав медові дупла, дивиться – на бережку біля болота сидить стара Сестриця Жаба. Кинув Братчик Ведмідь свою сокиру, підійшов до неї тихесенько, простягнув лапу та як схопить Сестрицю Жабу! Ось так. Притиснув її міцно і каже:
– Як живеться, Сестрице Жабко? Як твої діточки? У нас з тобою сьогодні буде довга розмова, – не знаю навіть, коли й побачать вони тебе знову.
А Жабка не знала, що й сказати. Вона не розуміла, в чому справа, і нічого не сказала. Сидить і мовчить. А Ведмідь знову за своє:
– Невже забула, як ти мене колись обдурила? Покепкувала наді мною, Сестрице Жабко? А тепер уже і я з тебе покепкую.
Тут Жабка злякалася та й каже:
– Що ж я тобі зробила, Братчику Ведмедю? Коли це я обманювала тебе?
Братчик Ведмідь давай сміятися. Йому хотілося довше познущатися з Жабки.
– Ні, звичайно ж, ні, Сестрице Жабко! Адже це не ти виставила з води голову і сказала мені, що Братчик Кролик щойно пробіг . Ну, звичайно ж, не ти. Ти, певно, в цей час сиділа вдома зі своїми діточками. Я не знаю, де твій дім, проте я знаю, де ти тепер, Сестрице Жабко, а ще я знаю, що більше ніколи тобі не доведеться морочити голову своїм добрим сусідам тут, поблизу цієї дороги.
Звичайно ж, Жабці було невтямки, що хоче з нею зробити Братчик Ведмідь. Але вона зрозуміла, що їй потрібно якось рятувати своє життя, та хутчіше, бо Братчик Ведмідь вже заклацав зубами.
От Жабка й гукнула:
– Братчику Ведмедю, відпусти мене цього разу! Я ніколи більше не буду!
Відпусти мене, Братчику Ведмедю, я за це покажу тобі найкраще медове дупло у всьому лісі!
Але Братчик Ведмідь усе клацає зубами, піна тече у нього з рота.
Сестриця Жабка знову гукає:
– Відпусти мене, Братчику Ведмедю! Я ніколи, ніколи більше не буду! Лише раз, лише раз відпусти!
Але старий Ведмідь сказав, що їй все одно вже кінець, і почав думати, як поквитатися з Сестрицею Жабкою. Він знав, що її не втопиш, а спалити – вогню в нього не було.
Думав він, думав…
Раптом Жабка перестала кричати і плакати та й каже:
– Якщо хочеш вбити мене, Братчику Ведмедю, понеси мене до он того великого каменя – на краю озера, – щоб я востаннє могла подивитися на моїх діточок. А потім ти візьмеш свою сокиру і приб’єш мене на тому самому камені.
Ця порада сподобалася Братчику Ведмедю, і він погодився: узяв Сестрицю Жабку за задні ноги, закинув сокиру на плече і пішов. Поклав Жабку на камінь. Вона прикинулась, ніби дивиться на своїх діточок, а Ведмідь постояв, постояв і взявся за сокиру. Поплював на руки, розмахнувся – і як стукне по каменю: бабах!
Та поки він піднімав сокиру і опускав її, Сестриця Жабка стрибнула в озеро – плюсь-плюсь! Відплила подалі й заспівала.
Ось яку вона пісню співала:
Інгл-го-дженг, ура, ура!
Інгл-го-дженг, ура!
От я і дома. Ура, ура!
Інгл-го-дженг, ура!
Це дуже смішна пісенька, – сказав хлопчик.
– Смішна, звісно, – відповів старий, – адже ми не розуміємо жаб’ячої мови. А якби ми розуміли, може, вона зовсім і не була б смішною.