Жив колись придворний рибалка. Кожного дня він ловив рибу до королівського столу. От якось він ловив цілий день і жодної рибини не спіймав. Під вечір, коли він зібрався йти додому, з води раптом почувся голос:
– Не поспішай! Якщо ти пообіцяєш віддати мені те, чим сьогодні потішить тебе дружина, то наловиш стільки риби, скільки захочеш.
– Добре, згоден, – відповів рибалка.
І начебто не прогадав: за короткий час він наловив стільки риби, що ледве дотягнув її до королівського палацу.
Повернувся він додому, а дружина йому й каже, що в них буде дитина.
Зрозумів тоді рибалка, що його обдурили, та тільки що тепер поробиш?
На другий день пішов він до палацу і розповів королю про свою біду.
Той подумав-подумав і сказав у відповідь:
– Не бійся, рибалко! Коли дитина народиться, принеси її до мене в палац, я не дам і волосу впасти з її голови.
Рибалка зрадів, повернувся додому і заспокоїв дружину.
Коли дитина народилася, її віднесли до палацу. Король наказав доглядати сина рибалки, як королевича. Так він і виріс у палаці. От якось він просить короля:
– Дозволь мені піти з батьком порибалити.
– Ні, – відповів король. – Тобі не можна підходити до моря, щоб не нажити біди.
– Але ж зі мною буде батько! Він вбереже мене краще за найвірнішу охорону.
Нічого не вдієш, відпустив король юнака, і той вирушив із батьком до моря.
Цілий день вони ловили рибу. Надвечір згорнули вудки й пішли до палацу.
Але по дорозі юнак раптом схаменувся, що забув свою шапку в човні, і побіг по неї. Тільки-но він стрибнув до човна, як той відчалив і поплив у відкрите море.
Цілу ніч плив човен, а на ранок ткнувся носом у білий берег. Вистрибнув юнак із човна і пішов у глиб білої країни.
Зустрів він білобородого старця і запитав його:
– Як зветься ця країна, діду?
– Біле королівство. А ти як сюди потрапив і чого тобі тут треба?
Юнак повідав йому про свої пригоди.
– Іди цією дорогою, – сказав старий, – і незабаром побачиш трьох дівчат, що сидять у землі по шию. Перша буде просити тебе відкопати її і друга – теж, але ти удай, ніби не чуєш. Іди прямо до третьої дівчини і виконай все, про що вона тебе попросить. Так ти знайдеш своє щастя.
Сказав так і зник, а юнак пішов по дорозі, на яку йому вказав старий.
Коли він проходив повз першу дівчину, та гукнула йому:
– Відкопай мене, добра людино, прошу тебе!
Але юнак, не зупиняючись, пройшов повз неї.
Коли порівнявся із другою дівчиною, та теж гукнула:
– Відкопай мене, прошу тебе!
Але він знову не зупинився.
Побачивши третю дівчину, юнак підійшов до неї, і вона сказала:
– Якщо ти зробиш те, про що я тебе попрошу, то зможеш одружуватися з однією з нас.
– Я готовий зробити все, що накажеш, красуне, – відповів юнак.
Тоді дівчина сказала:
– Ми королівські дочки. Палац наш стоїть на узліссі. Змії захопили його, а нас зачарували – ми сидимо в землі і не можемо вибратися звідси. Врятувати нас може тільки той, хто витерпить усі муки в палаці. Тоді чари втратять свою силу. Іди, добрий юначе, до палацу. Біля входу ти побачиш двох левів. Не бійся їх – вони не заподіють тобі жодної шкоди. Зайди до темної кімнати і ляж на ліжко. Коли з'явиться змій і почне бити тебе, ти тільки терпи, а потім візьми в головах склянку, змочи свої рани, і вони одразу ж загояться. Тоді дістань меч, що висить на стіні, та вбий змія!
Юнак зробив усе так, як йому веліла дівчина. Пройшов повз левів до палацу і ліг у темній кімнаті на ліжко. Вночі з'явився триголовий змій і почав бити його трьома кийками.
Юнак усе витерпів. А потім непомітно взяв склянку, змочив свої рани, і вони одразу ж загоїлися. Тоді юнак схопився на ноги, зірвав зі стіни меч і вбив змія.
Вранці хлопець пішов до королівських дочок. Цього разу вони були в землі по пояс.
На другу ніч з'явився шестиголовий змій і почав бити юнака шістьма кийками. Але юнак усе витерпів, змочив рани зі склянки, схопив меч і вбив шестиголового змія.
Вранці, коли він знову пішов до дівчат, то побачив, що вони в землі лише по коліна.
На третю ніч з'явився дев'ятиголовий змій з дев'ятьма палицями. Він так жорстоко бив юнака, що той не витримав і знепритомнів. Змій підняв його й кинув на підлогу. Склянка впала, і весь її вміст вилився на рани юнака. Вони негайно загоїлися, юнак опритомнів, узяв меч та вбив змія.
Вранці він пішов до дівчат. Дивиться, – а вони вже вільні.
Юнак одружився з молодшою із сестер, став королем Білого королівства. І зажили вони щасливо.
Через кілька років молодий король задумав провідати своїх батьків. Королева не відпускала його, але він наполягав на своєму. Тоді вона сказала:
– Добре, я відпущу тебе, але обіцяй мені, що слухатимешся тільки свого батька, а не матері.
Король обіцяв. Королева дала йому перстень і додала:
– Пам'ятай, цей перстень виконає два твоїх бажання.
Молодий король побажав, щоб перстень переніс його до батьків, і негайно ж опинився під батьківським дахом. Зраділі батько й мати не могли намилуватися на свого красеня сина і на його пишне вбрання.
Через кілька днів мати сказала:
– Добре б тобі сходити до короля, нехай він побачить, яким ти став красенем!
– Нема чого йому ходити до палацу, – заперечив батько.
– Ні, він повинен піти, – твердила мати. – Король був такий ласкавий до нашого сина, виростив його у своєму палаці! Не можна бути невдячним!
Вона так довго просила сина, що він, нарешті, вирушив до палацу.
Король зрадів гостю, якого вже стільки років вважав загиблим. Прийшла й королева.
– І твоя дружина така ж молода й гарна, як моя? – запитав король свого вихованця.
– Хотів би я, щоб вона була зараз тут, тоді б ви самі побачили, – не подумавши, відповів той.
Не встиг він вимовити цих слів, як його молода дружина опинилася поруч із ним.
– Чому ти не дотримав свого слова, не послухався свого батька? Тепер твій перстень втратив чудодійну силу. Я маю повернутися до Білого королівства, до якого дуже важко дістатися людині, і навряд чи ми колись побачимося, – сумно сказала вона. – Візьми оцей перстень на пам'ять про мене. Прощавай! – І тієї ж миті зникла.
Молодий король не тямився від відчаю. Нарешті він вирішив вирушити в дорогу і будь-що відшукати Біле королівство.
Йшов він, йшов і дійшов до високої гори. Тільки-но став підніматися на гору, як назустріч йому вийшов якийсь чоловік.
– Добридень, добра людино! – сказав молодий король.
– Добридень! Куди це ти зібрався?
– От, шукаю Біле королівство. Чи не скажеш ти мені, де воно?
– Чого не знаю, того не знаю, – відповів чоловік. – Але я зараз гукну всіх лісових звірів. Може, хтось із них знає, де це Біле королівство.
І він заграв у ріг. І одразу ж до них поприбігали всі лісові звірі.
– Чи знає хтось із вас, як відшукати Біле королівство? – запитав їх чоловік.
Мовчать звірі.
Тоді володар звірів дав подорожньому чоботи й сказав:
– Тільки-но ти взуєш ці чоботи-скороходи, як вони в одну мить віднесуть тебе дуже далеко звідси, до мого брата. Він володар птахів і, можливо, знає, де знаходиться Біле королівство. Коли потрапиш до нього, постав чоботи носками назад, і вони самі повернуться до мене.
Юнак узув чоботи-скороходи і тієї ж миті опинився у володаря птахів. Зняв чоботи, поставив носками назад, і вони самі повернулися до свого господаря.
Запитав молодий король володаря птахів, чи не знає він, де знайти Біле королівство.
– Ні, – відповів той, – не знаю. Але я зараз гукну всіх птахів, можливо, хтось із них знає.
Скликав він птахів, але жоден з них не відав, де шукати Біле королівство.
Тоді король птахів дав юнакові чоботи і сказав:
– Взуй ці чоботи-скороходи, і вони відведуть тебе до мого брата, володаря риб. Запитай у нього про Біле королівство. Тільки не забудь повернути мені чоботи!
Юнак подякував володареві птахів, узув чоботи-скороходи і негайно ж опинився у володаря риб. Насамперед роззувся, а коли чоботи повернулися до свого господаря, запитав:
– Чи не знаєш ти, володарю риб, де знаходиться Біле королівство?
– Чого не знаю, того не знаю, але можу запитати у риб.
Він скликав усіх риб і сказав:
– Чи не знає хто з вас, де знаходиться Біле королівство?
Ніхто не знав. Але тут підпливла одна стара рибина і, почувши, для чого їх усіх покликали, сказала:
– Знаю. Я оце звідти й пливу. – І вона пояснила, де знаходиться Біле королівство.
Тоді володар риб сказав молодому королю:
– Іди цією дорогою, а як дійдеш до роздоріжжя, побачиш трьох дурнів, що сперечаються через шапку. Шапка ця непроста. Хто її надіне, стає невидимим, і кожне його бажання виконується. Ти повинен цю шапку здобути, якщо хочеш потрапити до Білого королівства.
Молодий король дійшов до роздоріжжя, побачив трьох дурнів, що сперечалися через шапку, і сказав їм:
– Чого ж ви сперечаєтеся, люди добрі? Дайте-но я потримаю шапку, а ви біжіть наввипередки. Хто обжене інших, тому нею й володіти.
Дурні погодилися, віддали йому шапку і приготувалися бігти, тільки-но він дасть знак.
Але юнак надів шапку-невидимку і побажав, щоб вона перенесла його до Білого королівства.
І тієї ж миті він опинився у своєму палаці. Королева спочатку не впізнала чоловіка – так змінили його мандри й горе. Але він показав їй перстень, і вона зраділа без пам'яті, що її чоловік повернувся.
І відтоді молодий король із красунею королевою жили в достатку й щасті.