Колись давно в гірському селі жив бешкетник, на ім’я Хікочі. Одного разу юнак випадково дізнався, що в довгоносого лісовика Тенгу є плащ-невидимка, й вирішив будь-що заволодіти чарівною річчю.
Відчайдух видерся високо в гори, зрубав стовбур бамбука й почав роздивлятися крізь цю трубу навкруги, примовляючи:
– Оце так краса! Що за краєвид!
Невдовзі з-за кущів визирнув Тенгу й заскиглив:
– Милий Хікочі, дозволь хоч одним оком глянути у твою трубу. Натомість подарую плащ-невидимку.
Хлопець на це й очікував. Хитрун хутко вдягнув чарівне вбрання та мерщій побіг у село, а лісовик іще довго намагався розгледіти мальовничі міста та країни. Коли бідолаха нарешті здогадався, що його надурили, кмітливець був уже далеко.
Повернувшись до села, юнак насамперед завітав до крамниці. Сміливець зайшов за прилавок, узяв цукерку й озирнувся: оце так дивина – ніхто не помітив крадія. «Отже, я невидимий!» – радів шибайголова, пригощаючись ласощами.
Посмакувавши, Хікочі покрокував додому, вклався в ліжко й міцно заснув. Зранку, щойно продер очі, пустун почав вигадувати нові забавки, але раптом помітив, що плащ зник.
– Мамо, – наполохано закричав хлопець, – учора залишив на лаві одяг. Чи не бачила його?
– Синку, щойно спалила те брудне ганчір’я, – розвела руками жінка.
Хікочі кинувся до багаття, але вбрання вже згоріло. І тут шибайголові спало на думку: «А що як зола теж чарівна?»
Юнак миттю скинув одяг, обмазався попелом і знову став невидимим, чому неймовірно зрадів. Він довго блукав вулицями в пошуках пригод. Нарешті дістався будинку багатія, де влаштували свято. Зухвалець прокрався до помешкання, сів до столу й почав смакувати. На очах у здивованих гостей із тарілок зникала їжа, але жоден не розповів про побачене, боячись, що з нього глузуватимуть.
Але несподівано в повітрі з’явився рот, кінчик носа, а потім і рука, яка хапала пиріжки та коржики. Гості пороззявляли роти від подиву й не вірили власним очам. Виявляється, Хікочі так захопився обідом, що не помітив, як попіл обтрусився.
Тим часом присутні впізнали юнака й вирішили провчити нахабу. Гості, вдаючи, що й досі нікого не бачать, оточили хлопця, а потім зненацька облили водою.
Переляканий парубок спантеличено роззирався навкруги. Збагнувши, що зовсім голий, бідолаха обмотався рушником і стрімголов помчав геть. Червоний від сорому Хікочі прибіг додому й до самісінької ночі міркував:
– Як гості здогадалися, що я завітав на свято?!