Про вінчальний перстень, щастя і нещастя (українська народна казка)


Про вінчальний перстень, щастя і нещастя (українська народна казка)Була одна жінка і занедужала. Коли вмирала, дала синові свій вінчальний перстень:

– Нікому не віддай, дитино, се буде твоє щастя і нещастя.

Отець привів мачуху. Вони любилися, а дитина росла, мов билина.

Якось хлопчик грався материним подарунком, обзирав його, чудувався, як блищить. Бо перстень був золотий. Мачуха піддивилась і вночі вкрала перстень, хоч хлопчик носив його на шиї на мотузкові.

Хлопчик дуже шкодував за перснем, нудився, глядав. І якось знайшов мачушин сховок. Коли вона увиділа, що перстень знов у хлопця, зненавиділа його і прогнала з дому.

Пішов він світом. Найнявся служити до одного ґазди. Робив, як віл. Але якось ґазда увидів у нього на шиї перстень і подумав: «Се не простий слуга». І прогнав хлопця.

А йому прийшла пора йти до війська. Там увидів у нього перстень один офіцер і почав просити:

– Дай мені!

– Не можу, бо се мамин подарунок.

І той офіцер завдався так на вояка, що горе. Напастував на нього, де лише міг. Тяжко було вояку. Думає: «Не видержу». Хотів застрілитися. А далі надумав, що ліпше втекти з війська.

Переодягнувся в цивільне, глядає собі роботу. Один ґазда, коли увидів здорового хлопа, якому треба дати добре їсти, сказав:

– Ти хіба би в чорта знайшов собі службу.

Зайшов леґінь у великі звори. Сів, зажурився. Дивиться: іде панок з паличкою. Розговорилися. Леґінь поскаржився, що не може найти собі службу:

– Кажуть, що хіба в чорта міг би найнятися за слугу…

– А я той! – каже панок. – Ідеш до мене?

– Іду.

Забрав його чортяка з собою в підземне царство.

– Будеш служити у мене три роки, – каже. – Дам тобі закон. Видержиш його – добре заплачу.

Вказав чорт на три котли й каже:

– Під цей будеш підкладати одно дриво, під цей – два, а під цей три. Котли закриті – і не смієш заглянути до них.

У котлах щось пищало, просилося. Та хлопець не нарушив закон.

От відслужив він свій строк, приходить панок і звідує:

– Та чи знаєш, хто в котлах?

– Ні.

– То дивися! – відкрив чортяка котли. А там була хлопцева мачуха, той ґазда, у котрого служив, той офіцер, що над ним збиткувався. У вогонь під мачухою слуга підкладав три дривчата, під котел з ґаздою – два, а під офіцера – одно.

Дав панок мішечок золота хлопцеві й виніс його на землю. Тільки не сказав, що за час служби у підземному царстві із файного леґеня той став страховиськом. А дзеркала тоді не було. Перше дзеркало зробив Соломон, аби в нього подивилася його мати і увиділа, яка вона стара.

Іде хлопець і видить: на дорозі стоїть карета, а коло неї офіцер збиткує свого слугу.

– Не збиткуй вояка! – каже хлопець офіцеру. – То гріх.

– Та бо він шкодував коней підганяти…

Офіцер не договорив, бо увидів страховисько.

Скочив у карету, гойкнув на коней – та звідти.

– Чого офіцер так збоявся? – звідує хлопець вояка.

– Бо ти дуже страшний на лице.

Замотав хлопець голову, що лише очі видно, і так прийшов проситися в одному місті на нічліг. Заніс йому слуга їсти, та як увидів страховисько, все йому з рук випало. Забіг ґазда і кричить:

– Забирайся геть! Мені не треба такого невмілого слуги!

– Чоловіче, слуга не винен! То його настрашив мій вид, – каже хлопець. – Проганяти слугу серед зими – великий гріх. А за весь побитий посуд я заплачу, – і вийняв золотий.

Наївся, переночував і йде далі. Чує – бубнують: «Хто оплатить царські довги, тому цар дасть півцарства і свою доньку за жону». Подумав хлопець: «Може, тут моє щастя?». Прийшов до царя, висипав мішечок золота.

– Чи досить?

– Досить.

А цар мав трьох доньок. Закликав старшу.

– Не піду я за сяке страховисько! – відмовилася вона.

Закликав другу, і та відмовилася. Мачуха, бо цар був жонатий другий раз, почала кричати:

– Не смій так чинити – вітцьове слово ламати!

А хлопець каже мачусі:

– Не збиткуйте сироту, бо то великий гріх.

Закликали меншу. А та була така файна, як сонце. Подивилась на страховисько й каже:

– Піду за нього не зі своєї, а з вашої, няньку, волі, аби ви не втратили свою славу і державу.

Посвадьбували. Надів хлопець свій перстень на палець царівні, вона свій наділа йому. Поцілувалися – і став він знову файним леґенем. І жили довго у щасті та здоров’ї.

Се казка про те, як нелегко щастя знайти.


Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)