Запримітив Заєць в дуплі бджолиний вулик. Вирішив медком поласувати. Роздобув велику діжку.
Пішов до лісу. По дорозі зустрів Ведмедя.
– Куди ти, Зайчику?
– По медок, Ведмедику! Я вулик у лісі знайшов.
– Візьми мене з собою!
– А от не візьму! Мені самому мало буде.
– І бджолам нічого не залишиш?
– А навіщо їм? Вони собі ще назбирають...
Поліз Заєць у дупло. По мед. Забила на сполох сторожова бджола. Злетілися трудові бджоли своє добро рятувати.
Напали на непроханого гостя. Ох, і дісталося ж йому від бджіл! Вже так вони його обробили, так покусали, що він ледве ноги забрав. Дякувати ще Ведмедю, він від нього гілкою найзліших бджіл відігнав.
– Надто ти, Зайцю, безсовісний! – сказав Ведмідь. – Пішов би ти по мед із кухлем, може тоді бджоли тебе б і не зачіпали. Вони – народ добрий! А ти до них з діжкою прийшов. Ось тобі за жадібність і дісталося!
– Хотів би я на тебе подивитися, як ти до них із кухлем підеш! – простогнав Заєць.
Узяв Ведмідь невеличкий кухоль та поліз в дупло по мед. Набрав кухоль меду, та й то не доверху. І не чіпали його бджоли. Хіба їм шкода поділитися з тим, у кого совість є?!
А Ведмідь і сам всмак наївся, та ще й друзів пригостив.