Жила-була жінка, вона мала п'ятеро дітей. Злидні обсіли їхню хату. Не знала жінка, як далі жити. А навпроти жила багата сусідка, також із п'ятьма дітьми. От бідна найнялася раз на тиждень у багатої місити тісто, але та ні копійки не платила їй за роботу. Діти бідної росли та гарнішали, а діти багатої були немічні, на лиці бліді.
– Чим вона їх годує, що вони такі випещені? – заздрила багата.
– Вона пече своїм діткам пиріжки із твого тіста,– якось сказала їй сусідка.
– Як це?! – оскаженіла багата.
– А так, замісить тобі тісто, а залишки не зшкрібає із рук – так і повертається додому.
– Добре, що ти мені розказала, ось я нагодую її діток! Наступного дня багата примусила бідну помити руки перед тим, як іти додому.
– Чим я тепер годуватиму дітей? – заплакала жінка, повернувшись додому.
Бідолаха взяла торбину і пішла в ліс по ягоди. А там її застав дощ. Жінка довго бігала, шукаючи схованки, коли бачить – вдалині хатина. «Яка я щаслива,– подумала вона.– Хоч зігріюся трохи».
Зайшла вона в хатину, бачить: за великим столом сидять дванадцять чоловіків – обідають,
– Здрастуйте – каже.– Я дуже змерзла. Дозвольте у вас погрітися.
– Проходь,– відповіли ті, а коли жінка трохи відійшла, вони запросили її до столу.
– Красно дякую! – мовила вона й сіла до гурту.
Один присунув їй хліб, другий м'ясо, третій сир, четвертий пригостив фруктами. Попоївши, жінка ще раз подякувала. Тоді дідок у кожусі питає:
– Чи кривдив тебе місяць Лютий?
– Ні,– відповіла жінка лагідно,– я зовсім на нього не серджусь. Він щодня збільшує дні, а ночі скорочує. А які то дні – сонячні, аж сліпучі! У Лютому з-під снігу пробиваються перші квіти. Лютий – дивний місяць!
– А Березень? – спитав смаглявий хлопчина.
– Гарний, дуже гарний! У Березні пробуджується вся природа: небо стає голубим, а вітер такий теплий та ніжний! Скрізь кипить робота.
– А Квітень? – усміхнувся інший парубок.
– Хіба може Квітень бути поганим місяцем? У Квітні сходять посіви. Від осені до весни жито встигає пробитися всього на один вершок. Хіба не чув, як кажуть: «За п'ять місяців на вершок виростає, а за місяць – на п'ять вершків»? Це про Квітень. Хіба після цього не будеш його любити?!
– Тоді, може, тобі не подобається Травень? – спитав хлопець у віночку з троянд.
Як же не любити Травень! – весело вигукнула жінка.– Хіба ти забув, як він уквітчує всю землю; а які дерева, луки, а травневі пахощі, а солов'ї, що заливаються співом уночі? Пречудовий це місяць!
– Зате Червень не має стільки квітів! – заперечив білявий хлопчина.
– У Червні достигає пшениця і жито, різні овочі. Червень – благодатний місяць!
– А що ти скажеш про Липень? – спитав інший хлопчина.
– Хіба ти не знаєш? – здивувалася жінка.– Він збирає молотників на токи, наповнює млини зерном, печі хлібом. А які дні погожі у Липні! Одежі теплої не треба. А бідному чоловікові зовсім добре. Якщо немає чого взути, може й босий ходити.
– А Серпень? – спитав чорнявий.
– Це справжній місяць! – не вгавала добра жінка.– Гілля гнеться аж до землі від солодких плодів! Диво, а не місяць! Хай здоровий буде!
– А як тобі Вересень? – спитав інший.
– Гарний, дуже гарний. Всі йому раді, бо з ним приходить час збирати виноград, інжир, квасолю, кукурудзу. А дні його п'янкі, як чорна виноградина.
– А що кажуть люди про Жовтень? Він їм подобається? – мовив ще один.
– Звичайно, любий мій, як же їм не любити цей місяць! У Жовтні люди збирають маслини, роблять із них олію. Що може бути кращим? Ми щороку з нетерпінням ждемо і Жовтень, і Листопад. Ми раді і цим місяцям.
– Але люди, мабуть, не дуже люблять зимові місяці,– обізвався дід, закутаний у теплий кожух, біля якого сидів іще старіший, також у кожусі.
– І ці місяці приносять втіху,– сказала біднячка,– бо як почнуть вони мести снігами, напускати морози, то люди збираються вдома, сидять біля груби і відпочивають від великих справ: розказують казки, різні небилиці, пригоди. Кращий відпочинок навряд чи знайдеш! Сніг укриває землю і зігріває озимину. Зимові місяці такі ж гарні, як усі інші. Вони роблять добру справу... Спасибі вам за хліб-сіль, пора мені додому,– закінчила жінка і встала.– Діти, мабуть, заждалися... Адже я їх самих залишила, бідолашок...
– Зачекай,– звернувся до неї найстарший і шепнув щось парубкові, який сидів поруч. Той узяв у жінки торбину, вийшов в іншу кімнату і незабаром повернувся.
– Візьми свою торбину,– мовив найстарший,– та гляди, розкриєш її тільки вдома.
Прийшла бідна жінка додому, висипала все із торбини, а там – золото! Воно тільки зверху було прикрите ягодами. Жінка дуже зраділа. Потім пішла на базар, купила хліба, сиру. Того ж дня, повечерявши, щаслива жінка із дітьми повкладалися спати. А другого дня вона купила два мішки зерна, віслюка та й поїхала до млина. Там її зустріла багата сусідка. Подивилася підозріло та й питає:
– Що це в тебе?
– Борошно.
– А чиє?
– Моє!
– Та невже? – здивувалася багата.– А де ж ти взяла? В тебе ж немає грошей!
– Бідна жінка розповіла їй усе як було. Багату взяли завидки.
– Ану піду і я,– загорілася вона бажанням,– може, й мені дадуть золота.
Того ж таки дня багачка поспішила до лісу. Знайшла хатину, де жили дванадцять місяців, зайшла всередину. Вони сиділи, як і вперше, за столом, обідали.
– Здрастуйте,– сказала багачка.
– Здорова була! – відповіли місяці.– Що тебе до нас привело?
– Я бідна, нещасна жінка, дайте мені золота! Діточки мої голоднії Таке в мене горе!..
– Не побивайся-бо так! Сідай до столу, попоїж із нами, відпочинь. Багачка сіла до гурту, попоїла, розговорилися.
– Чи кривдив тебе місяць Лютий? – спитав дідок у кожусі.
– Ще й як! Хай йому грець, лютому кривуляці! Йому тільки дай познущатися над людьми.
– Післязавтра прийде Березень, от люди й зігріються,– втрутився смаглявий хлопчина.
– Зігріємось, де ж пак! Березень – гірший місяць, ніж Лютий. Він кепкує над нами. Ми скидаємо з себе теплу одежу, а тут знову холод! Те ж саме у Квітні, у Травні. Самі лиш дрижаки ковтаємо.
– То, мабуть, ви любите літні місяці? – спитав білявий хлопчина.
– Закляті місяці! – вигукнула багачка.– Спека й пилюка – цього від них можна діждатися. Навіть важко дихати. Тільки піт цілий день ллється. Цур їм, пек їм, тим місяцям!.. Влітку руки ні до чого не лежать.
– На зміну літнім місяцям приходять Вересень, Жовтень, Листопад. Правда, тоді трохи прохолодніше? – спитав старий чоловік.
– Тоді для нас зовсім пекло! Дощі, вітри, мряка. Хочеться побачити хоч промінчик сонця, та де там! Сидимо в хаті при лампі. Що про них можна добре сказати?
– А зимові місяці? – спитав дід із білою бородою.
– Що з них візьмеш,– відрізала жінка,– вони тільки те й роблять, що збиткуються з людей. Засипають снігом, пускають північні вітри. Що бідному робити, коли немає й поліна в хаті? Дуже погані й злі зимові місяці, старче. Краще б їх не було!.. Ну, а тепер мені час додому.
Дідок щось шепнув парубкові, той взяв у багачки торбину і пішов в іншу кімнату; невдовзі він повернувся.
– Візьми свою торбину,– мовив найстарший,– але гляди, тільки вдома розкриєш.
Багачка, щаслива, подалася додому. Замкнулася в своїй кімнаті та й висипала все із торбини. А там були гадюки. Кинулися вони на неї і закусали.
Так жорстока, зла жінка знайшла своє горе. А бідна добра жінка жила собі щасливо і виховувала своїх дітей.