Одному шевцеві набридла його робота. Став думати-гадати, чим би зайнятися, щоб заробляти більше, а втомлюватись менше. Якось почув він про те, як один багатій, одужавши після тяжкої хвороби, дав лікареві, котрий вилікував його, купу грошей.
«Треба й мені стати лікарем»,– сяйнуло шевцеві. Він кинув свою роботу, розпродав інструменти, купив паперу, гарний стіл і стілець, а на воротях прилаштував вивіску:
ЛІКАР-ВСЕЗНАЙКО
Минув певний час, і от на ярмарку в одного селянина вкрали коня. Зазнавши такої втрати, чоловік кинувся на пошуки і натрапив на цю вивіску. Зайшов на подвір’я та й питає:
– На воротях я побачив кумедний напис. Невже ви й справді лікар-всезнайко?
– Авжеж,– мовив лагідно швець.
– Може, ви чували, де мій кінь,– його вкрали минулої ночі?
Не зронивши й слова, швець сів за стіл, щось написав на аркуші, дав селянинові і звелів однести до аптеки. Відвідувач заплатив і пішов до аптеки. Там подивилися на папірець, пореготали-поглузували, адже в «рецепті» не було жодної правильної літери, де вже було зрозуміти зміст! Та це й не дивина: швець зовсім не вмів писати.
Покепкувавши, аптекарі все ж дали чоловікові якихось ліків – гірких-прегірких. Вийшовши на вулицю, селюк їх покуштував. У роті запекло, і він спрожогу забіг на якесь подвір’я, щоб напитися з колодязя води. Але, ступивши за ворота, спинився ошелешений: там конокрад продавав його коня. Як тільки той помітив господаря, облишив гендель і стрімголов кинувся тікати.
«Виходить, той лікар не обманув, приписав мені гарні ліки»,– подумав селюк. Забрав свого коня і ще раз завітав до лікаря, щоб дати йому кілька монет.
А той зміркував: «Я таки, їй-богу, знаю все, хоч і не відаю, як селянин натрапив на конокрада».
Одного дня повз шевцеву хату проїздив король. Побачивши на воротях чудернацький напис, здивувався і негайно послав своїх слуг, щоб ті запросили лікаря-всезнайка на розмову.
Король запитав у шевця:
– Це ти лікар-всезнайко?
– Так,– мовив швець гордовито.
– Приїзди завтра до палацу, ти потрібен там,– звелів король і рушив далі.
Зачувши королівський наказ, швець перелякався. Він ще ніколи не бував у хоромах і не знав того життя і звичаїв. Але нічого не вдієш, довелося їхати.
Як тільки швець прибув, слуги провели його до великої зали, де зібралася вся придворна знать. Король звернувся до нього зі свого трону:
– Оскільки в тебе такий гонористий напис на воротях, то мусиш до завтра дізнатися, де півроку тому подівся мій перстень. Коли не відгадаєш, тебе оголосять брехуном і повісять.
Від такої погрози шевцеві стало моторошно. Він анічогісінько не відав про загублений перстень, тож чекав смертної години. У глибокій зажурі походив він королівським подвір’ям та й сів на сходинках. Непереливки та й годі!
Минуло півдня. Королівські слуги принесли наїдків зі столу його величності. Страви були надзвичайно смачні, і це трохи розважило шевця.
Коли перший слуга приніс таріль печені, швець мовив:
– Оце перший.
Невдовзі другий слуга приніс солодощів, і швець мовив:
– Оце другий.
Коли трохи перегодом слуга приніс фруктів, швець мовив знову:
– Оце третій.
Слуги, почувши слова незнайомця, який сидів на сходах, зібралися на кухні й стали думати-гадати, що це означає. Міркували собі: невже це якось пов’язане із загадкою про королівський перстень? Напевне, що так, адже чужинець вихвалявся, що він всезнаючий лікар. От і підраховує тайкома, скільки їх було.
Тому один зі слуг підійшов до шевця-лікаря і сказав:
– Ви, здається, знаєте, що ми вкрали перстень.
– Авжеж, знаю,– кинув лікар.
– Чи не порадите, мудрецю, як нам спекатися краденого? Ми добре заплатимо.
– Чому ж ні, ось вам чаклунська порада. Покладіть королівський перстень у смаженого півня і подайте до столу. Про решту можете не турбуватися.
Слуги так і вчинили. Як тільки подали страву, король гучно запитав:
– Ну, лікарю-всезнайку, щось дізнався про перстень?
– Авжеж, дізнався. Його півроку тому проковтнув півень, який зараз, ваша світлосте, лежить перед вами засмажений. Перстень, високий королю, ви загубили на подвір’ї. І от щойно він ковзнув із горла засмаженого півня в черево.
Сказаному ніхто не повірив. Це сприйняли як невдалий жарт. Одначе, коли півня за наказом короля розрізали, в ньому справді знайшли перстень.
Вражений король прорік:
– Що ж, я починаю вірити у твоє всезнайство. Але проголошу тебе всезнаючим тоді, коли відгадаєш, що є у золотій скриньці королеви.
У давнину сильні світу цього зберігали в таких шкатулах коштовності та всілякі дрібнички. І ця була старовинна, важка. Швець, знаючи такий звичай, подумав для годиться та й мовив:
– Ох, бідолашний цвіркунчику, в якій тісняві тобі доводиться сидіти!
– Дивина! – вражено вигукнула королева.– Це справді лікар-всезнайко, бо й це відгадав!
– Чому б і ні? Цвіркунчикові так тісно у вашій золотій скриньці,– мовив колишній швець.
Тепер король був сповна вдоволений лікарем, щедро нагородив його, щоб тому добре жилося. А нудне й важке шевське ремесло чоловік полишив бажаючим.