Про звіздаря асфура-«горобця» та його дружину «сарану» (арабська казка)

***

Про звіздаря асфура-«горобця» та його дружину «сарану» - арабська народна казка

Жили собі жінка й чоловік. Бідували неймовірно, бо чоловік нічого не робив. Якось сказала йому жінка:

– Берись за яке-небудь діло, аби було нам що їсти!

– Що ж я робитиму? – запитав він.

– Купи чотки, трохи черепашок та й сідай біля дверей мечеті ворожити!

Купив чотки чоловік, трохи черепашок і сів біля мечеті.

Якось цариця, проїжджаючи мимо, сказала своїй рабині:

– Піди та дізнайся у звіздаря Асфура, хто в мене народиться: хлопчик чи дівчинка?

– Хлопчик або дівчинка,– відповів Асфур.

Але рабиня зрозуміла його по-своєму і сказала:

– Мовив Асфур, що народиш ти і хлопчика, і дівчинку.

– Йди-но та спитай його, чи родитиму я на верхньому поверсі чи на нижньому? –звеліла цариця.

– На верхньому, або на нижньому,– відповів Асфур.

Його слова рабиня зрозуміла по-своєму і переказала цариці:

– Він сказав, що ні на верхньому, ні на нижньому. Перелякалася цариця, перестала виходити з дому. Через деякий час відчула, що пора їй родити. Саме тоді вона була на нижньому поверсі. «Піднімусь я краще нагору»,– вирішила вона. І почала підніматися, але дійшла лише до половини. Далі не змогла йти, і тут, між першим і другим поверхами, народила хлопчика й дівчинку. Отже, народила вона їх ні внизу, ні нагорі. Одужавши, цариця послала Асфурові подарунок через рабиню і звеліла:

– Перекажи йому, що його слова справдились. Народила я хлопчика й дівчинку. Народила ні внизу, ні нагорі.

Пішла рабиня до звіздаря Асфура й каже йому:

– Прийми цей подарунок від цариці. Ти сказав їй: народиш хлопчика і дівчинку – народила вона хлопчика і дівчинку. Сказав ти їй: розродишся ні нагорі, ні внизу – розродилась вона ні нагорі, ні внизу.

Пішов Асфур до своєї жінки та й каже:

– Побачила мене цариця і спитала: «Кого я приведу на світ?» Я відповів їй: «Або хлопчика, або дівчинку». Послала вона спитати мене також, де вона розродиться: внизу чи нагорі? Я відповів, що ні внизу, ні нагорі. Рабиня подумала, що я сказав, буцімто цариця народить і хлопчика, і дівчинку і що розродиться ні внизу, ні нагорі. Так і сталось. Отже, надалі, якщо у царя щось трапиться, то посилатимуть по мене. А якщо я не зумію передбачити, то станеться так, що мені відрубають голову.

– Не бійся, чоловіче мій. Те, що виручило тебе першого разу, виручить і вдруге,– заспокоїла його жінка.

Якось обікрали царську скарбницю. Заходився цар викликати ворожбитів та чарівників, аби відгадали, де ділися скарби. Але ніхто не спромігся на це. Почав цар виписувати гроші з інших країн, тому що викрадено було геть усі скарби і скарбниця залишилася порожня.

Якось сиділа цариця з царем і мовила:

– Царю, я оце згадала про одного чоловіка на ім’я Асфур. Якось я проходила коло мечеті і звеліла рабині запитати Асфура, кого я народжу: хлопчика чи дівчинку. «Народить вона і хлопчика й дівчинку»,– сказав він. Народила я справді хлопчика й дівчинку. А ще рабиня питала Асфура, де я розроджусь, унизу чи нагорі. Він відповів, що ні внизу, ні нагорі. І сталося так, як він сказав.

– Добре,– мовив султан,– пошлемо по нього.

Доручив він цю справу рабині, звелівши:

– Перекажи звіздареві Асфуру, щоб явився до мене на розмову.

Пішла рабиня і сказала:

– Асфуре, султан наказав, щоб ти прийшов до нього на розмову.

– Що йому потрібно від мене? – злякався Асфур.

І тут-таки поскаржився дружині:

– Султан послав по мене! Що ж робити? Якщо не зумію відгадати того, що він хоче, мені відрубають голову!

– Не бійся, чоловіче мій,– порадила жінка.– Покладись на Бога. Він тебе виручить.

Пішов Асфур до султана й сказав йому:

– Бажаю тобі щастя, володарю мій!

– Бажаю й тобі того самого! – відповів султан.

– Що тобі потрібно від мене? – запитав Асфур.

– Чув я, що ти звіздар. Доручаю тобі дізнатися, де поділися мої скарби. Якщо не вгадаєш, відрубаю тобі голову.

– Володарю мій, дай мені сорок днів і посади в окремій кімнаті, щоб я зміг усе відгадати,– попросив Асфур.

– Добре,– погодився султан. 1 звелів слугам: – Відведіть його в окрему кімнату!

Насипав там Асфур трохи піску, трохи черепашок і вдає, ніби ворожить. А тоді, немов згадавши щось, вийшов до султана й попросив:

– Дай мені сорок горошин і горщик.

А султан слугам:

– Дайте йому все, що він просить!

Слуги виконали султанів наказ. А Асфур вирішив кидати щодня по одній горошині в горщик і таким чином рахувати дні. Коли настав вечір, узяв він горошину і вкинув у горщик, мовивши сам до себе:

– Ось і перший із сорока!

Він мав на увазі, що вже минув один із сорока днів.

А злодії саме надумали підгледіти, що там робить звіздар. Перший злодій якраз видерся на підвіконня кімнати й почув Асфурові слова. Прожогом зіскочив він з підвіконня й мовив своїм тридцяти дев'ятьом поплічникам:

– Ступив я ногою на підвіконня і чую, як Асфур говорить: «Ось і перший із сорока!»

Не повірили йому. Тоді другий злодій каже:

– Завтра вночі піду я та й подивлюся.

Настав другий вечір. Опустив звіздар горошину в горщик і сказав:

– А це другий із сорока!

Почувши це, другий злодій пішов і переказав почуте товаришам.

– Це правда,– підтвердив він,– Асфур так і сказав: «Другий із сорока».

Не повірили і цьому, аж поки кожний із них почув Асфурів лік на власні вуха.

Коли минув тридцять дев'ятий день, злодії вирішили:

– Ходімо до Асфура та признаймося, що це ми вкрали султанські скарби. 1 покажемо, де їх заховано, а йому дамо мішок грошей, щоб нас не виказав.

Так і зробили. Пішли до звіздаря в тридцять дев’яту ніч і постукали у вікно.

– Хто там? – спитав Асфур.

– Ми ті сорок злодіїв, що обікрали султанську скарбницю. Візьми ось цей мішок грошей собі, тільки не кажи султанові, що це ми обікрали його. А зараз ходімо з нами. Покажемо тобі, де заховано скарби.

– О, нещасні,– сказав Асфур,– хіба я й без вас не знаю!? Добре, що ви самі призналися, а то післязавтра султан повісив би вас.

А злодії благають його:

– Ради Бога, не кажи тільки, що це ми обікрали скарбницю, та ходи-но мерщій, і ми покажемо, де закопано скарби!

Асфур і далі вдавав, ніби він уже все знає.

– Навіщо? Я й так знаю!

– Все-таки краще ми покажемо,– наполягали злодії.– Так певніше.

– Гаразд,– погодився Асфур.

– Підеш у султанський сад,– казали злодії.– Посеред саду росте айвове дерево. Хай під ним копають п’ять ліктів завширки і п’ять завглибшки – отам лежать скарби.

– Добре,– байдуже промовив Асфур, а подумки зрадів, що дізнався, де закопано скарби.

На сороковий день султан постукав у двері й спитав Асфура:

– Ну як, дізнався, де мої скарби?

– Так, володарю мій, але дозволь мені трохи поспати, бо досі я й повік не склепив через цю роботу.

– Спи,– дозволив султан, а за дві години прийшов удруге й спитав:

– Асфуре, а де все-таки скарби?

– Візьміть копачів і йдіть за мною в сад,– сказав Асфур.

У саду він показав копачам:

– Копайте отут під айвою п’ять ліктів завширки і п’ять завглибшки.

Скарби невдовзі були викопані.

– Як ти гадаєш, хто викрав їх? – спитав султан. Асфур здивовано відповів:

– Мій володарю, злодіїв аж сорок душ! Важко їх усіх переловити!

– Добре,– мовив султан.– Що нам з них, коли скарби знайшлися?

І звелів скарбникові:

– Дай звіздареві Асфуру стільки грошей, скільки він захоче!

Взявши гроші, Асфур пішов додому і знову почав нарікати:

– І цього разу я викрутився, але що робитиму надалі? Як скоїться, боронь Боже, щось у султана, він неодмінно пошле по мене. Як бути? Я ж не вмію ворожити по-справжньому !

– Не побивайся, чоловіче,– заспокоювала його дружина.– Що виручало тебе досі, те й надалі виручить.

Минуло чимало часу. Сидить якось султан у халаті з широкими рукавами, коли це де не візьметься сарана й шусть в рукав! А слідом за нею – горобець. Прикрив їх султан рукою і звелів слугам:

– А йдіть-но та приведіть мені звіздаря Асфура!

Пішли вони й кажуть Асфурові:

– Звелів султан, щоб ти йшов до нього на розмову!

Прийшов Асфур до султана, привітався:

– Щасливого дня тобі, володарю мій!

– Хай і твій день буде щасливий та благословенний! – мовив султан.– Але ти повинен відгадати: що в моїм рукаві?

Тут, шановний слухачу, я нагадаю, що ім’я звіздаревої дружини було Жраде, тобто «сарана», а самого звіздаря – Асфур, тобто «горобець». Маючи на увазі себе та свою жінку, Асфур сказав:

– Володарю мій, якби не сарана, не піймався б і горобець.

– От молодець! – вигукнув султан.– Нагородити звіздаря Асфура!

Пішов Асфур до дружини, віддав їй гроші і сказав:

– Он як ти мене зв’язала з царем, але наступного разу я прикинусь божевільним.

Минуло не багато й не мало часу. Якось пішов султан до лазні. Назирці за ним пішов і звіздар Асфур. Скинув свій одяг ніби щоб і собі попаритись. А тоді звалив султана на спину, схопив за ноги й поволік голого на вулицю. Ледве встиг зробити це, коли впала стеля лазні. Відхекавшись, цар спитав Асфура:

– Як ти дізнався, що я в лазні?

– Володарю мій,– сказав звіздар.– Я відчув своїм нутром, що стеля ось-ось обвалиться в лазні. Схопив тебе за ноги й витяг надвір.

– Якої винагороди хочеш за те, що врятував мене від смерті? – запитав султан.

– Не хочу нічого, тільки звільни мене від ворожіння! – заблагав Асфур.

І звелів султан, щоб не ворожив Асфур більш ніколи.

Прийшов Асфур додому, розповів дружині про все, що сталося, і почали вони жити в щасті й радощах. Хай ощасливить Бог життя усіх, хто це слухав!

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)