Кажуть, жив колись андріамбахуака – знатний пан. І мав він трьох дочок, гордих та вродливих. Кожна з них поклялася, що ніколи не вийде заміж за хова (тобто простолюдина), а візьме собі лише андріану, як і вона сама.
Та ось якось про їхню горду відмову дізналися троє братів із хвостами. І надумали вони хитрощами здобути тих дівчат. Нарядилися в пишні шати, накинули на плечі коштовні ламби, так що й натяку на хвости не було видно, й вирушили свататися.
– Ми прийшли здалеку, – мовили вони до батька дівчат, – і хочемо взяти твоїх дочок за дружин.
Дівчата, побачивши гарне вбрання і дізнавшись, що ті теж брати між собою, як і вони – сестри, погодилися. Усе їм здалося гарним, шляхетним і гідним.
Вирушили вони разом у дорогу до дому братів. З ними пішов також раб на ім’я Ібітріка.
Йшли вони довго, аж поки дісталися високих скель, під якими була похмура печера.
– Це наш дім, – мовили брати. – Ви сідайте відпочити, а ми підемо добудемо їжі.
Незабаром повернулися з медом і жирними вуграми, і всі наїлися досхочу.
Так тривало день за днем. Брати приносили багатий харч, а самі маяли в голові страшний задум: відгодувати сестер і раба – і з’їсти їх.
Минув час, жінки погладшали, а одного вечора брати не витримали: вилізли на скелі, і поки всі спали, танцювали, ляскаючи хвостами, і співали зловісну пісню:
Хлопці з нашого краю хотіли посватати їх – вони сказали: "Ні".
Прийшли звірі – сказали: "Так".
А хто ми? Ми – звірі!
Але Ібітріка не спав. Він почув їхній спів і вранці розповів жінкам.
Наступної ночі пісня повторилася. Раб розбудив сестер, і ті з жахом усвідомили: вийшли заміж за хижаків!
Вранці, щойно брати пішли на полювання, жінки зрубали три бананові стовбури, вклали їх під циновки, на свої місця для сну – і втекли.
Цього самого дня брати вирішили, що настав час: "Наші жінки вже гарно вгодовані! Сьогодні з’їмо їх".
Повернулись, побачили "тіла" під циновками – і кинулись їсти. Один відкусив:
– Що за жорстке м’ясо? І зуб зламав, і крові нема!
Підняли циновки – а там чурбаки з бананових дерев!
Брати здійняли вереск і побігли навздогін у село до батька.
А тим часом сестри дістались додому. Та не з’явились одразу – залізли на дерева біля колодязя й сховалися.
До колодязя прийшла рабиня по воду, побачила в глибокій воді відображення однієї з дівчат і сказала:
– Я надто вродлива, щоб бути рабинею!
Розлютилася – та й розбила глечик об землю. Аж раптом почула – хтось сміється. Підняла очі – а це доньки господаря на деревах! Побігла зі всіх ніг до хижі:
– Господарю! Твої дочки повернулись! Вони на деревах біля колодязя!
Андріамбахуака звелів заколоти бика за биком, і виклав туші в ряд – від хати до колодязя, щоб дочки повернулись додому не торкаючись землі.
Сестри розповіли батькові, як дізналися, що їхні чоловіки – це звірі, і як утекли.
І саме тоді з’явились троє братів із хвостами, як і раніше – у пишному вбранні, з хвостами, схованими під ламбами.
– Ми прийшли по своїх дружин, – сказали. – Ми добре з ними поводилися. Не розуміємо, чому вони втекли.
Андріамбахуака відповів спокійно:
– Не гнівайтесь. Сьогодні – свято! Залишайтесь, будемо бенкетувати. А завтра підете з жінками додому.
Під час бенкету братам подали цілу бочку туаки (міцного напою). Вони напилися донесхочу – і вже не соромились хвостів: танцювали, реготали, ляскали ними.
Тоді Андріамбахуака наказав їх убити – бо вони не були людьми, а хижаками.
І відтоді андріана й хова більше не ворогують, і андріани часто виходять заміж за хова – не за походженням, а за добрим серцем.