Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Козаки і смерть (українська народна казка)

Казки про:
1032

Козаки і смерть (українська народна казка) Ішло, два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурці пограває, а другий слухає.

Коли се один і каже:

– Ой, братіку, біда! Смерть іде! (А воно, бачите, в степу так здалека видно!).

– Ну, то що? – каже той.

– Та вона ж нас постинає! Тікаймо!

– Е ні, брате, не подоба козакам утікати! Та й спека он яка чортяча, не дуже то й підбіжиш! Будем уже сидіть. Раз мати на світ родила, раз і помирати!

– Чи так, то й так!

Сидять. Надійшла смерть та й каже:

– Оце й добре, що я вас, волоцюг, спіткала. Годі вам гуляти та розкошувати, у шовкових жупанах ходити та мед-вино пити, ось я вас із світа зжену, косою голови постинаю!

– Стинай, – каже один козак, – на те твоя сила й воля! Тільки дай мені, милостива пані, перед смертю люльки покурити!

– Ну,– каже смерть,– коли ти мене милостивою панею назвав, то вже кури собі!

Вийняв козак люльку та як закурив! А тютюн добрячий, міцний, – як пійшов од його дух та дим, то смерть аж набік одійшла.

– Оце,– каже,– який поганий дух! Як се ти таку погань куриш!

– Та що ж,– каже козак,– так мені сужено!

Як розійшовся дим та дух, смерть знов приступила:

– Ну,– каже,– покурив, тепер я вас обох постинаю!

– Стривай, милостива пані, дай і мені пільгу! – каже другий козак.– Дозволь мені перед смертю табаки понюхати!

– Нюхай, – каже, – та знай мою добрість.

Вийняв той козак ріжка, бере понюшку, а сам думає, як би йому призвести смерть, щоб вона понюхала!.. Нюхнув на один бік, нюхнув на другий, крекнув, бо табака була добре заправлена: там до неї було й чемериці, й тургуну, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.

– А що ж воно, добре? – пита смерть.

– Та як кому! – каже козак.

– Ану, дай спробувати! – просить смерть.

– На, милостива пані!

Як нюхнула смерть, як закрутить їй у носі, як чхне вона – аж косу впустила!

– Цур же йому,– каже,– яке погане! Ще поганіше, ніж той дим! І як се ти таке паскудство вживаєш?!

– Отак як бачиш! – каже козак.– Приймаю муку цілий вік, бо так уже мені пороблено чи наслано, Бог його зна! Мушу терпіти...

– А! – каже смерть, – коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука – вмерти, а от ти чхай ще 50 літ!

Отаким чином і визволилися козаки від наглої смерті.