Стоптані черевички (Брати Ґрімм)

Жив собі колись король. Було у нього дванадцять доньок, одна другої красивіша. Спали вони всі разом у одній залі, і ліжка їх стояли поряд; увечері, коли вони лягали спати, король зачиняв двері на засув. А вранці, коли двері її відчиняв, то завжди помічав, що черевики у доньок усі від танців стоптані, і ніяк він не міг зрозуміти, чому це відбувається. І наказав король оголосити на все королівство, що той, хто дізнається, де це вони по ночах танцюють, може обрати одну з них собі в дружини, а після його смерті стати королем. Але хто визветься, та на протязі трьох днів і ночей про це не дізнається, тому голову з плеч геть.

Ось визвався невдовзі один королевич взятися за це відважне діло. Його добре привітали і ввечері відвели в кімнату, що знаходилася поряд із залою-опочивальнею. Йому приготували ліжко, і він повинен був стежити, куди королівни ходять і де танцюють; а щоб нічого вони не змогли зробити потайки або піти кудись у інше місце, то двері в залу були залишені відчиненими. Але раптом повіки у королевича налилися немов свинцем і він заснув, а коли вранці він прокинувся, виявилося, що всі дванадцять королівен ходили кудись танцювати, – черевички їх стояли в залі, але у всіх на підошвах були протерті дірки. І другого, і третього вечора сталося те ж саме: і ось відрубали королевичу без усякої жалості голову. Приходило потім ще багато інших, які бралися за це відважне діло, але всім їм довелося поплатитися життям.

І ось сталося, що один бідний солдат, який був поранений і служити більше не міг, вирушив у те саме місто, де жив король. Зустрілася йому на шляху стара, вона спитала його, куди він іде.

– Та я і сам точно не знаю, – відповів солдат і жартома додав: – Є у мене бажання дізнатися, де це й насправді королівни свої черевики під час танців стоптують, – ось, може, я й королем стану.

– Та це не важко, – сказала стара. – Ти не пий вина, що піднесуть тобі ввечері, і вдай, немов міцно спиш.

Потім дала вона йому невеликий плащ і сказала:

– Якщо ти одягнеш його, то станеш невидимкою і зможеш тоді пробратися слідом за дванадцятьма королівнами.

Солдат, отримавши добру пораду, вирішив взятися за це діло: набрався він сміливості і до короля нареченим з’явився. Був він прийнятий так же добре, як і інші, і на нього теж одягли королівське вбрання.

Увечері, як прийшов час спати лягати, відвели його в кімнату поряд з опочивальнею; і коли він збирався лягти спати, прийшла старша королівна і піднесла йому келих вина; але він прив’язав до підборіддя губку, – вино все й убралося, і він ні краплини не випив. Потім ліг він у ліжко, полежав трохи й почав хропіти, немов спить найміцнішим сном. Почули це дванадцять королівен, засміялися, а старша й каже:

– І цьому теж треба було б життя своє берегти.

Потім вони встали, відчинили шафи, скрині і шкатулки і дістали розкішні сукні; стали перед дзеркалом наряджатися і стрибати на радощах, що невдовзі зможуть вони знов танцювати. Але одна з них, молодша, і каже:

– Я не знаю, ви ось радієте, а у мене на душі якось важко: мабуть, із нами трапиться якесь лихо.

– Ех ти, перелякана ворона, – сказала їй старша, – всього ти завжди боїшся! Хіба ти забула, скільки вже королевичів тут марно було? Солдату я навіть і не стала б сонного зілля підносити, цей невіглас і так не прокинеться.

Ось королівни були вже готові й подивилися на солдата, а він очі заплющив, не ворушиться, і подумали вони, що тепер уже боятися їм нема чого. Підійшла старша до свого ліжка і постукала в нього; і опустилося миттю ліжко в підземелля, і зійшли вони одна по одній униз через підземний хід, а попереду всіх йшла старша. Солдат, бачачи все це, довго не чекав, він накинув на себе свій плащ і спустився слідом за молодшою.

Посередині сходів він наступив їй трохи на сукню, вона перелякалася й крикнула:

– Що це? Хто це схопив мене за сукню?

– Та ти не вигадуй, – сказала старша, – це ти, мабуть, за крючок зачепилася.

Ось зійшли вони всі вниз і опинилися в чудовій алеї, і було все листя на деревах срібне, і воно все сяяло і виблискувало. Солдат подумав: «Візьму-но я щось на знак доказу», – і він відломив з дерева гілку; раптом почувся страшний тріск. Молодша скрикнула:

– Тут щось не так, – ви чули тріск?

Але старша сказала:

– Це салютують від радощів, що ми невдовзі звільнимо від чар наших принців.

І вони пішли потім по другій алеї, де листя на деревах було все золоте, і, нарешті, по третій, де було листя все з чистих діамантів; і він відламав з обох дерев по гілці, і кожного разу дерево тріщало, і молодша тремтіла від страху, але старша наполягала на тому, що це салютують на знак радощів. Пішли вони далі, і ось підійшли, нарешті, до великої річки; стояло біля берега дванадцять човнів, і в кожному сиділо по прекрасному принцу, і вони чекали своїх дванадцять королівен, і кожний посадив королівну до себе в човен, солдат же сів разом із молодшою. А принц і каже:

– Чому це човен раптом став сьогодні важчим? Доводиться мені гребти що є сили.

– Це, мабуть, – сказала молодша, – від спекотної погоди, і мене сьогодні щось томить.

І стояв на іншому березі красивий, яскраво освітлений замок, лунали звідти весела музика, труби та литаври.

Перепливли принци через ріку, увійшли в замок, і кожний із них став танцювати із своєю милою. Солдат теж танцював разом із ними, ніким невидимий, і коли одна з королівен тримала келих з вином, то він весь його випив до дна, тільки вона підносила його до рота; і страшно було від того молодшій, але старша все примушувала її мовчати. Так протанцювали вони там до третьої години ранку, і ось усі черевики стопталися від танців, і довелося їм залишити свої танці. Перевезли принци їх знов через ріку, а солдат цього разу сів у передній човен, до старшої. На березі вони попрощалися зі своїми принцами й пообіцяли їм прийти знов наступної ночі. Коли вони підіймалися по сходах, солдат забіг уперед і ліг у своє ліжко; і коли дванадцять королівен поволі підіймалися, стомлені, по сходах, він уже хропів, і так голосно, щоб усі чули; і вони сказали: «Уже цю людину остерігатися нема чого». Зняли вони свої красиві сукні, сховали їх, стоптані підчас танців черевички поставили під ліжко, а самі лягли спати.

Наступного ранку солдат вирішив нічого не розповідати, ще раз подивитися на це диво, – і ось ходив він і другої, і третьої ночі з ними разом. І все так же, як і першого разу, – вони танцювали доти, доки черевички не постоптували. Але третього разу взяв він із собою на доказ келих. Ось прийшов час йому відповідати. Узяв він із собою і сховав три гілки і келих і пішов до короля, а дванадцять королівен стояли за дверима й слухали, що він скаже.

Коли король став питати:

– Ну, кажи, де мої дванадцять доньок вночі всі свої черевички на танцях стоптали?

Солдат відповів:

– Разом із дванадцятьма принцами в підземельному замку.

І розповів він королю все, як було, і приніс йому знаки доказу.

Наказав тоді король покликати своїх доньок і спитав їх, чи правду каже солдат? Бачачи, що все викрилося, і якщо відмовлятися, то все одно нічого не допоможе, вони зізналися. Тоді король і каже:

– Яку ж ти хочеш взяти собі в дружини?

Він відповів:

– Я-то вже немолодий, так віддайте мені старшу.

У той же день весілля відсвяткували, і було йому обіцяно після смерті короля і все королівство.

А принци були знов зачаровані на стільки днів спати, скільки ночей протанцювали вони разом із дванадцятьма королівнами.