Біля підніжжя Фудзіями в одному невеличкому селі мешкав багатий коваль із донькою Акіко. Дівчинка була дуже доброю і завжди всім допомагала: ніхто з її будинку не виходив із порожніми руками. Коли ж чоловік одружився вдруге, то мачусі сердечність Акіко зовсім не подобалася. Не минало й днини, щоб жінка не скаржилася чоловікові:
– Тільки відійду, як вона все роздає убогим! Скоро самі станемо жебраками!
Так тривало майже щодня, і поступово коваль почав дослухатися до дружини.
Одного разу, перед Новим роком, мачуха знову нарікає на Акіко. І батько, не витримавши жінчиного скиглення, вигнав доньку з дому. Бідолашна дівчина від горя не могла зрозуміти, де вона знаходиться, адже сльози застилали шлях, й куди має податися. І тільки коли почало сніжити, побачила сердешна, що зайшла вглиб дрімучого лісу. А стежини вже заметені. Раптом за спиною Акіко щось затріщало, й на галявині з’явився фіолетовий вовк. Звір довго придивлявся до красуні та нарешті мовив:
– Не бійся, шкоди не заподію. Бачу, що ти – дівчина порядна та добросердечна. Біда лише в тому, що не розрізняєш хороших людей від поганих. Та я допоможу!
Висмикнувши у себе дві вії, вовк простягнув їх Акіко:
– Як захочеш дізнатися, що за людина перед тобою, притули вії до очей і подивися. Якщо зовнішність не зміниться, то спокійно довіряй – не підведе.
Після цієї розмови фіолетовий вовк вивів красуню до невеличкого поселення та зник.
Зайшовши міською брамою, дівчина опинилася в натовпі. Всі мешканці були гарно вдягнені і чемно поводилися. Та все одно красуня вирішила випробувати дивний подарунок. Тільки-но Акіко піднесла вовчі вії до очей, як постала жахлива картина. У одного чоловіка замість звичайної голови була кабаняча, з-за рогу вийшла жінка з курячою, а навколо бігали служниці з мишачими. І куди б не дивилася Акіко – скрізь бачила лише потвор!
Раптом дівчина звернула увагу на звичайного парубка, і тихцем пішла услід. Діставшись невеличкої хатинки, що стояла на галявині серед лісу, юнак побачив красуню:
– Що ти тут шукаєш?
Акіко розповіла хлопцеві про свою нелегку долю, а потім попросилася залишитись із ним. Парубок із радістю погодився і вони невдовзі одружилися.
Якось дівчина пішла по воду до джерельця й помітила, що на дні лежать надзвичайно блискучі камінці. Діставши їх, виявила, що то золото. Зрадівши, Акіко побігла до чоловіка і розповіла про знахідку.
– Завтра вранці підемо до міста й поміняємо кілька самородків на гроші! І збудуємо гарний будиночок! – мовив парубок.
Так вони й зробили. Відтоді ні Акіко, ні її чоловік не знали ні в чому потреби, бо всього мали вдосталь, і при нагоді завжди допомагали людям.