Жили-були троє братів: Джек, Том і Біл. Біл був старший, Том – середній, а Джек – наймолодший. Вони працювали в полі далеко від дому, і кожен по черзі лишався готувати обід.
Першого дня лишився Біл, старший із братів. Засмажив Біл м'ясо над вогнем, зварив ріпи, картоплі, приготував усе, як годиться, й просурмив у ріг, – в той час ще не було дзвіночків, щоб скликати на обід.
Тільки-но він просурмив, як з видолинка з'являється дідок
З бородою, синішою синьки,
І зубами, гострішими пилки.
Й питає:
– Ти кликав обідати?
– Кликав, тільки не тебе, – відповів Біл.
Йому зовсім не хотілось, аби дідок з'їв обід, що він приготував для себе і своїх братів.
– Ну, це ще ми побачимо, – каже Синя Борода. Увійшов у дім без запрошення і з'їв увесь обід. Коли брати повернулися з поля, то запитали, що ж це Біл робив цілісінький день, що не встиг навіть обід приготувати.
– Я зварив прекрасний обід, – сказав Біл, – але прийшов дідок
З бородою, синішою синьки,
І зубами, гострішими пилки.
І без усякого запрошення й дозволу сів за стіл і з'їв увесь обід.
На що Том, середній брат, сказав:
– Був би вдома я, не бачив би він нашого обіду!
– Що ж, – відповів йому на це Біл, – завтра твоя черга готувати...
Наступного дня Том прилаштував м'ясо над вогнем, а сам тим часом почистив ріпу, картоплю й гарбуз, поставив на вогонь тушкуватися, випік свіжого, хліба – одне слово, приготував обід на славу і вийшов у двір, щоб просурмити в ріг.
Не встиг просурмити, як з видолинка з'являється дідок
З бородою, синішою синьки,
І зубами, гострішими пилки.
І запитує:
– Ти кликав обідати?
– Кликав, тільки не тебе, – відповідає Том.
– Ну, це ще видно буде, – каже Синя Борода. Він зайшов у дім і з'їв увесь обід.
Коли брати повернулися, Джек запитав Тома:
– Що ж ти не зберіг для нас обід? На що Том відповів:
– Завтра твоя черга готувати, подивимось, як ти його збережеш.
Наступного дня Джек приготував обід і вийшов у двір, щоб просурмити в ріг. Тут з видолинка дідок з'явився
З бородою, синішою синьки,
І зубами, гострішими пилки.
І Джек йому каже:
– Заходь, дідусю, покуштуй, як я готую.
– Не хочу! – відповідає Синя Борода.
– Ну як це, обов'язково заходь, будеш з нами обідати.
– Не хочу! – каже Синя Борода, потім обійшов навколо будинку і попростував назад у видолинок.
А Джек, хитрюга, пішов услід за ним і побачив, як Синя Борода спустився в глибоку печеру.
Саме в цей час брати повернулися додому, не застали Джека і подумали, що Синя Борода замість обіду з'їв його. Та тільки-но вони сіли за стіл, як з'явився Джек і все їм розповів.
Після обіду брати вирішили разом піти до печери Синьої Бороди. Узяли з собою велику круглу корзину, до ручки якої прив'язали довгий мотузок.
– Ну, сідай в корзину, ми тебе спустимо в печеру! – сказав Біл Джекові.
– Ні, по черзі, – відповів Джек. – Хто старший, той перший.
Довелося Білу сідати в корзину першому, і брати спустили його в печеру. А коли він смикнув за мотузок, вони його витягли і запитали, що ж він там бачив?
– Я спускався, доки не побачив будинок. Тоді я смикнув за мотузок.
– Нащо ж ти так швидко смикнув за мотузок? – здивувався Том. – Треба було роздивитися, що то за будинок, хто там живе.
– Тепер твоя черга спускатися, ось ти й роздивишся, – відповів Біл.
Том сів у корзину, брати спустили його в печеру, і він опинився просто на дахові будинку. Та злякався і одразу смикнув за мотузок.
– Ви обидва ні на що не здатні, – сказав Джек і сам сів у корзину.
Спустився на дно печери, де стояв будинок, заглянув у вікно. У кімнаті він побачив прегарну дівчину!
– Ти найкраща дівчина у світі, – сказав їй Джек. – Красивішої я не бачив. Виходь за мене заміж!
– Ні, – відповіла вона, – Синя Борода тебе скарає за це на смерть. Краще тікай звідси швидше!
– Що ти, ми з Синьою Бородою друзі! Сідай ось у цю корзину, і мої брати піднімуть тебе нагору. А слідом за тобою і я піднімуся.
Дівчина з радістю погодилась, тільки перед тим, як лізти в корзину, зняла з пальця перстень і подала його Джекові.
– Це перстень бажань, – сказала вона. – Бережи його.
Джек узяв дарунок і смикнув за мотузок.
Коли брати витягли нагору корзину і побачили в ній прегарну дівчину, одразу ж закохалися в неї і стали сперечатися, за кого вона заміж піде. Та дівчина відверто сказала, що ні за кого не піде, тільки за Джека.
– Ні, не бути цьому, – сказали брати. – Ми Джека залишимо внизу.
Вони відкинули геть корзину і почали знову сперечатися і битися через дівчину.
А бідний Джек чекав, чекав, коли ж за ним спустять корзину, та й не дочекався. І сидіти б йому у печері не знати скільки, коли б не згадав про перстень, який дала йому дівчина. Джек покрутив його навколо пальця і сказав:
– Добре було б мені тепер сидіти вдома, біля коминка, та смалити вересову люльку!
Не встиг він це проказати – як опинився вдома. У коминку горить вогонь, а перед ним сидить дівчина.
– Ой, Джек! – вигукнула вона.
Незабаром вони одружилися. І коли я бачив їх востаннє, були дуже щасливі.