Упир (російська казка)

***

Упир (російська казка)

В далекому краї, у якійсь державі жили собі дід і баба; у них була дочка Маруся. У їхньому селі був звичай справляти свято Андрія Первозваного: зберуться дівчата в одній хаті, напечуть пампушок і гуляють цілий тиждень, а то й більше.

От дочекалися свята, зібралися дівчата, напекли-наварили чого треба; увечері прийшли парубки з сопілкою, принесли вина, і почалися танці й гуляння. Усі дівчата гарно витанцьовують, а Маруся найліпше. Трохи згодом заходить до хати такий молодець – аж очі в себе вбирає! Кров з молоком! Убраний ошатно, чисто.

– Здрастуйте, – каже, – красні дівиці!

– Здрастуй, добрий молодче!

– Гуляння у вас!

– Ласкаво просимо до нас!

Ту т він дістав калитку повну золота, послав по вино, горіхи, пряники – все є; почав пригощати і дівчат і парубків, усіх наділив. А пішов у танець – любо глянути! Найбільше сподобалась йому Маруся; так і липне до неї.

Настав час по домівках розходитись. Каже їй молодець:

– Марусю! Ходи, проведи мене.

Вона вийшла проводжати його; він і каже:

– Марусю, серце! Хочеш, я тебе заміж візьму?

– Якби взяв, я б із радістю пішла. А ти звідки?

– А з такого-то місця, живу в купця за прикажчика.

Ту т вони попрощались і пішли кожне своєю дорогою. Повернулась Маруся додому, мати її питає:

– Чи добре погуляла, доню?

– Добре, матінко! Та ще скажу тобі радість: був там нетутешній добрий молодець, сам красень, і грошей багато; обіцяв мене взяти заміж.

– Слухай, Марусю: як підеш завтра до дівчат, візьми з собою клубок ниток; будеш проводжати його, то накинь петельку йому на ґудзик і розмотуй потихеньку клубок, а потім по тій нитці й дізнаєшся, де він живе.

Наступного дня пішла Маруся на вечорниці й прихопила клубок ниток. Знову прийшов добрий молодець:

– Здрастуй, Марусю!

– Здрастуй!

Почалися ігри, танці; він іще ближче тулиться до Марусі, ні на крок не відходить. Уже час і додому йти.

– Марусю, – каже гість, – проведи мене.

Вона вийшла надвір, стала з ним прощатися й тихенько накинула петельку на ґудзик; пішов він своєю дорогою, а вона стоїть і клубок розмотує; весь розмотала й побігла подивитись, де живе її наречений? Спочатку нитка по дорозі йшла, потім потяглася через паркани, через канави й вивела Марусю просто до церкви, до головних дверей. Маруся спробувала – двері замкнені; пішла навколо церкви, знайшла драбину, підставила до вікна й полізла подивитись, що там коїться? Вилізла, глянула – а наречений стоїть біля труни і покійника їсть; у церкві тоді ночував небіжчик. Хотіла було тихенько зістрибнути з драбини, та з переляку не остереглася і стукнула; біжить додому – себе не пам’ятає, усе їй погоня ввижається; ледве жива прибігла!

Уранці мати питає:

– Що, Марусю, бачила того молодця?

– Бачила, матусю!

А що бачила, не розказує. Увечері сидить Маруся, гадає: іти чи не йти на вечорниці?

– Іди, – каже мати, – погуляй, поки молода!

Приходить вона на вечорниці, а нечистий уже там. Знову почались ігри, смішки, танці; дівчата нічого не знають! Почали по домівках розходитись; каже нечистий:

– Марусю! Ходи, проведи мене.

Вона не йде, боїться. Ту т усі дівчата на неї накинулись:

– Що з тобою? Чи засоромилась? Іди, проведи доброго молодця!

Нічого не вдієш, пішла – як Бог дасть! Тільки-но вийшли надвір, він її й питає:

– Ти вчора до церкви ходила?

– Ні!

– А бачила, що я там робив?

– Ні!

– Ну, завтра твій батько помре!

Сказав і зник.

Повернулась Маруся додому сумна й невесела; уранці прокинулась – батько мертвий лежить. Поплакали над ним і в труну поклали; увечері мати до попа поїхала, а Маруся лишилася: страшно їй самій удома. «Піду-но, – думає, – до подруг». Приходить, а нечистий там.

– Здрастуй, Марусю! Чого невесела?

– Які веселощі? Батько помер.

– Ой, бідолашна!

Усі журяться за неї, журиться й він, проклятий, ніби не його робота. Почали прощатися, по домівках розходитись.

– Марусю, – каже він, – проведи мене.

Вона не хоче.

– Що ти – маленька, чи що? Чого боїшся? Проведи його! – причепилися дівчата.

Пішла проводити; вийшли надвір.

– Скажи, Марусю, була ти біля церкви?

– Ні!

– А бачила, що я робив?

– Ні!

– Ну, завтра твоя мати помре!

Сказав і зник.

Повернулась Маруся додому ще сумніша; переночувала ніч, уранці прокинулась – мати лежить мертва. Весь день вона проплакала, от і сонце сіло, темніти стало – боїться Маруся сама лишатися; пішла до подруг.

– Здрастуй! Що з тобою? Ти сама не своя! – кажуть дівчата.

– Які вже там веселощі! Учора батько помер, а сьогодні мати.

– Бідолашна, нещасна! – жаліють її всі.

Настав час прощатися.

– Марусю! Проведи мене, – каже нечистий.

Вийшла проводити його.

– Скажи, була ти біля церкви?

– Ні!

– А бачила, що я робив?

– Ні!

– Ну, завтра до вечора сама помреш!

Маруся переночувала з подругами, уранці встала й думає, що їй робити. Згадала, що в неї є бабця – стара-престара, вже осліпла від довгих літ. «Піду-но я до неї, пораджуся».

Вирушила до бабці.

– Здрастуйте, бабусю!

– Здрастуй, онучко! Як Бог милує? Що батько з матір’ю?

– Померли, бабусю!

І розповіла їй усе, що з нею трапилось. Стара вислухала й каже:

– Ох, бідолашечко ти моя! Іди мерщій до попа, попроси в нього: коли ти помреш, щоб вирили під порогом яму, та несли тебе з хати не в двері, а протягли крізь той отвір; і ще попроси, щоб поховали тебе на перехресті – там, де дві дороги перетинаються.

Прийшла Маруся до попа, гірко заплакала і впросила його зробити все так, як бабуся навчила; повернулася додому, купила труну, лягла в неї – і зразу й померла. От сповістили священика; поховав він спершу батька й матір Марусиних, а потім і її. Винесли Марусю попід порогом, поховали на роздоріжжі.

Невдовзі випало одному боярському синові проїздити повз Марусину могилу; дивиться – а на тій могилі росте дивовижна квітка, якої він ніколи не бачив. Каже боярчук своєму слузі:

– Піди викопай мені ту квітку з коренем: привеземо додому і посадимо в горщик, хай у нас цвіте!

От викопали квітку, привезли додому, посадили в горщик і поставили на вікно. Почала квітка рости, красуватися.

Якось не спалося слузі вночі; дивиться він на вікно і бачить: диво сталося. Раптом квітка захиталася, впала з гілки на підлогу і обернулася красною дівчиною. Квітка була гарна, а дівчина ліпша! Пішла вона по кімнатах, дістала собі різних напоїв і наїдків, напилась-наїлась, ударилась об підлогу – зробилася, як і раніше, квіткою, піднялась на вікно й сіла на гілочку.

Наступного дня розповів слуга боярину, яке диво йому вночі привиділось.

– Ет, брате, чого ж ти мене не розбудив? Сьогодні вночі будемо вдвох пильнувати.

Настала ніч. Вони не сплять, чекають. Рівно опівночі квітка почала ворушитися, з місця на місце перелітати, потім упала додолу і з’явилася красна дівчина; дістала собі напоїв і наїдків та й сіла вечеряти. Боярчук вибіг, схопив її за білі руки й повів до своєї кімнати; не може вволю на неї надивитися, красою її намилуватися.

Уранці каже батькові, матері:

– Дозвольте мені одружитися; я знайшов собі наречену.

Батьки дозволили.

Маруся каже:

– Я піду за тебе тільки з тією умовою, щоб чотири роки до церкви не ходити.

– Гаразд!

От повінчалися, живуть собі рік і два, і прижили сина. Якось наїхали до них гості; підгуляли, випили й почали хвалитися своїми дружинами: у того гарна, у того ще краща.

– Ну, як собі хочете, – каже господар, – а ліпше моєї дружини в усьому світі немає!

– Гарна, та нехрещена! – відповідають гості.

– Як так?

– Та до церкви не ходить.

Ті слова здалися чоловікові образливими; дочекався неділі й велів дружині збиратися до обідні.

– Знати нічого не хочу! Будь зараз же готова!

Зібрались вони і поїхали до церкви. Чоловік заходить – нічого не бачить, а вона глянула – сидить на вікні нечистий.

– А, так ось і ти! Згадай-но колишнє: була ти вночі біля церкви?

– Ні!

– А бачила, що я там робив?

– Ні!

– Ну, завтра в тебе чоловік і син помруть!

Маруся просто з церкви кинулась до своєї старої бабусі. Та їй дала в одній пляшечці святої води, а в іншій – оживильної і сказала, як і що робити.

Наступного дня померли в Марусі чоловік і син; а нечистий прилетів і питає:

– Скажи, була біля церкви?

– Була.

– А бачила, що я робив?

– Мертвого жер!

Сказала та як хлюпне на нього святою водою – він так прахом і розсипався. Потім покропила оживильною водою чоловіка й сина – вони враз ожили й відтоді не знали ні горя, ні розлуки, а жили разом довго і щасливо.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)