Наближалася зима. Їжачок готувався до зимової сплячки.
– Я буду за тобою сумувати, – сказав Кролик. – А ти?
– Ні, – відповів Їжачок.
– А я буду, – повторив Кролик.
– Ти це тільки що вже говорив, – пробурчав Їжачок.
– А чому? – спитав Кролик ображено.
– До чого ж ти забудькуватий, – відповів Їжачок.
– Забудькуватий? – перепитав Кролик.
– Ну так, – кивнув Їжачок. – Я ж сказав, що не зможу за тобою скучати.
– Не зможеш? – здивувався Кролик.
– Взимку я буду спати, – пояснив Їжачок. – А уві сні по друзях не скучають.
Їжачок підібрав гострий камінчик і попрямував до великого дерева.
– Кролик, – сказав він, – я хочу про дещо тебе попросити.
Кролик кивнув і продовжив свій сніданок: він доїв салат з трави, соковитий лист кульбаби і приступив до солодкої конюшини.
А Їжачок в цей час дряпав на корі дерева ціле послання.
– Це моє прохання, я написав, щоб ти не забув, – сказав Їжачок. – Будь ласка, збережи для мене шматочок зими.
– Але навіщо? – здивувався Кролик.
– Мені дуже хочеться дізнатися, яка вона, зима, – пояснив Їжачок.
– Зима біла, – сказав Кролик. – І холодна – зі снігом та льодом.
– Але наскільки холодна? – запитав Їжачок. – Мені ось, наприклад, вже зараз холодно. І спа-а-а-ати хочеться. – І Їжачок позіхнув.
– Вибач, Кролик, – сказав Їжачок, – мені треба терміново знайти на зиму підходяще місце. Піду пошукаю.
Я буду за тобою скучати, – зітхнув Кролик і мало не заплакав.
Зима видалася сувора і сніжна. Озеро повністю замерзло. Але Кроликові не було холодно в його норі, тільки дуже хотілося їсти.
– Ось чому взимку біда, – сказав Кролик, вилазячи з нірки. – Чим холодніше, тим більше хочеться їсти. – Він озирнувся. – І тим важче знайти їжу.
Ніде не було видно кульбаб і рожевої конюшини.
Кролику довелося вгамовувати голод промерзлою бурою травою. І бурими сухими листям.
І бурою твердою корою.
І бурим жорстким жолудем.
Кролик з подивом подивився на дерево, де Їжачок залишив своє послання. Жолудь, який він хотів з’їсти, випав з лапок і покотився з пагорба.
А чим далі він котився, тим більше на нього налипало снігу. Поки він весь не перетворився на маленьку тверду грудку.
Кролик знову перечитав послання Їжачка. – Як прикро, – сказав він. – Тут зовсім не видно – шматочок чого? Подув пронизливий холодний вітер. Кролик ще раз пильно подивився на грудку і відразу згадав.
– Шматочок зими! – радісно вигукнув він.
Кролик почав катати грудку по снігу.
Грудка ставала все більше і більше, поки не перетворилася на снігову кульку.
Кролик обернув її бурими листям.
– Листя не пропустить тепло і збереже грудку, – сказав він. – А я поки сховаю її під землею в своїй нірці.
І ось прийшла весна. Засяяло сонце, сніг розтанув, а лід на озері знову став водою.
Прокинувся після зимової сплячки і Їжачок.
– Їжачок! – зрадів товаришу Кролик.
– Кролик! – кинувся до нього Їжачок.
– Ой, Кролик, – сказав Їжачок. – Ти з’їв головне слово – ти з’їв зиму.
Ні, – відповів Кролик. – Я з’їв шматочок кори, а зиму я зберіг. Вона у мене в норі, зараз принесу.
Їжачок обережно помацав буру кульку.
– А ти казав, що зима біла, – зауважив він.
І додав:
– І холодна.
– Почекай трохи, – відповів Кролик.
І він став знімати один листочок за іншим.
Їжачок заворожено дивився на снігову грудку. Вона і справді була схожа на білу зиму.
Їжачок обережно понюхав її. Вона і пахнула холодною зимою.
Їжачок підняв грудку, притиснувши до себе.
– Ой!
– Ось така вона, зима, і є, – сказав Кролик.
– Спасибі, що не забув про моє прохання, – подякував Їжачок.
– Я не забув, тому що сумував за тобою, – відповів Кролик. – А ти сумував за мною?
Їжачок замислився.
– Не знаю, що тобі і сказати, Кролик, – тільки й сказав він. – А сам ти як думаєш?