Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Лисиця та вовк-рибалка (грецька казка)

Казки про:
1554

Лисиця та вовк-рибалка (грецька казка) Якось уранці журилася лисиця:

– Ой, хочеться мені рибки! Я вже забула, яка вона на смак. Але що поробиш – не вмію ловити.

Раптом їй сяйнула думка:

– Що це я мудрую? Адже вовк – справжній рибалка. Умовлю його наловити риби, а потім і наїмся.

Не довго думаючи, лисиця побігла до вовка.

– Куме, бери свою вудку, а я візьму кошика, та ходімо ловити рибу! Тільки гляди – рибу поділимо порівну.

– Ходімо,– каже вовк.

Прийшли вони на берег моря. Вовк умостився на камені з вудкою. Не минуло й хвилини, як він витяг велику кефаль.

– О, цю підсмажимо! – зраділа лисиця.

Незабаром вовк зловив окуня.

– Із цього зваримо юшку,– провадила лисиця.

Вовк справно ловив рибу. Нарешті кошик був повний.

– Вовчику, можна я віднесу рибу до твоєї хати?

- Віднеси, кумасю,– відповів вовк.


Лисиця взяла рибу – та до своєї хати! Висипала здобич, а з порожнім кошиком побігла до вовка і залилася слізьми:

– Що трапилося, кумасю? – питає вовк.

– Ой, куме, що я тобі скажу! Бігла я повз річку, і схотілося мені напитися води. Поставила кошик неподалік. І що ти думаєш? Найбільша кефаль – стриб у воду, а дітки – за нею! Я до кошика, та де там – не встигла... У воду вскочив і окунь, а за ним його дітки, онуки, двоюрідні брати та сестри. Ось глянь – порожній кошик. Тільки одна тюлька не встигла втекти... Горе та й годі! – ще дужче заридала лисиця.– Як згадаю, що вони знову втекли в море! Насміялися з нас! Як же тепер нам по білому світу ходити?

Вовк не повірив лисиці, але не подав виду.

– Не плач, кумасю,– каже.– Принеси й мені з річки напитися води, бо морська – дуже солона. А я тим часом ще наловлю риби. І тебе почастую.

Невдовзі лисиця принесла воду. Вовк напився та й каже:

– Спасибі тобі, кумочко! Бач, а я вже й риби наловив повний кошик. Зверху я накрив її скатертиною ще й каменем придавив, щоб не втекла. Бери кошик і йди до мене додому. А я скоро прийду, тільки заскочу до себе на город.

«Краще не вигадаєш,– подумала лисиця,– і другий кошик риби буде мій, а вовкові що-небудь збрешу. Таке вже вигадаю, що й святий вуха розвісить!.

Лисиця з кошиком подалася до себе додому. Вдома вона хутенько зняла камінь і сунула лапу під скатертину. А в кошику були краби. Вони вчепилися клешнями в лисицю.

– Рятуйте, помираю! – верещала лисиця, намагаючись скинути крабів. – Рятуйте!

Раптом до хати зайшов вовк, який простував слідом за нею.

– Що з тобою, кумасю? – вигукнув він.

– Не базікай, краще допоможи мені зняти цих дияволів, бо вони з'їдять мене!

– За це віддай мені велику кефаль, яку я впіймав,– сказав вовк.

– У скрині! У скрині! – вищала лисиця.

– Віддай і окуня.

– У скрині візьми!

– Віддай і...

– У скрині! Забирай усю рибу: діток їхніх, онуків, сестер, братів і всіх родичів. Тільки швидше, куме, бо я сконаю від болю.

Вовк познімав крабів, забрав із скрині рибу та й пішов додому.