Рукавичка (Наталя Забіла)

По ялинку внучка з дідом
йшли по лісі навмання.

А за ними бігло слідом
довговухе цуценя.

Задивилась, мабуть, внучка
на ялинку, на сосну
і зронила якось з ручки
рукавичку хутряну.

Рукавичка невеличка
на снігу собі лежить.

Раптом мишка
тишком-нишком
з нірки вилізла й біжить
– Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися – хто тут є?

Тільки голосу з хатинки
щось ніхто не подає.

Влізла мишка в рукавичку
і сама в ній стала жить.

Раптом зайчик-
побігайчик
з-під ялиночки біжить.

– Ну й хатинка!

Ну и дивинка!

Відгукнися – хто тут є? –
Чує зайчик: Із хатинки
хтось там голос подає:

– Є тут мишка-гострозубка.

Ну, а ти хто?

Що за гість?

– А я зайчик-
побігайчик
довгі вуха, куций хвіст!

Вліз і зайчик в рукавичку,
стали вдвох у хатці жить.

Раптом білка –
стриб із гілки!

Та по стежечці біжить.

– Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися –хто тут є? –
Чує білочка: з хатинки
хтось там голос подає:

– Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик–куций хвіст!

– А я білка–тепла шубка,
невеличка я на зріст!

Влізла й білка в рукавичку,
стали втрьох у хатці жить,
Глядь, поглядь, аж ось лисичка
попід соснами біжить.

– Ну й хатинка!

Ну й дивинка!

Відгукнися –хто тут є? –
Чує лиска: із хатинки
хтось там голос подає:

– Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик–куций хвіст,
є тут білка–тепла шубка.

Ну, а ти хто? Що за гість?

–Хто ж не зна мене, лисичку,
і вигадливу, й метку? –
Влізла й лиска в рукавичку,
примостилась у кутку.

Ще й кабан прибіг ікластий,
і куниця, й їжачок.

Тут і голці ніде пласти!

Скільки сміху й балачок!

Рукавичка
невеличка
на снігу собі лежить.

А з барлогу
на дорогу
вийшов заспаний ведмідь
– Що за зборище зібралось?

Що за хата?

Хто тут є?

Хто здіймає сміх та галас,
зовсім спати не дає?

– Є тут мишка-гострозубка,
є тут зайчик–куций хвіст,
є тут білка–тепла шубка,
то малесенька на зріст.

Ще й лисиця є, сестриця,
і вигадлива, й метка,
є кабан, їжак, куниця.

Ну, а хто це нас ляка?

– Я ведмідь, я хочу спати,
сміху-жартів не люблю!

Сяду я на вашу хату
всіх вас разом роздавлю!

Злий ведмідь гарчить, лютує
ломить всі кущі підряд.

Що робити? Хто врятує
переляканих звірят?!

А тим часом дід та внучка
вже ялинку принесли.

Так у внучки змерзла ручка,
що аж зашпори зайшли.

– Рукавичка де ж поділась?

Загубила!.. Ай-ай-ай!

Побіжи, мій песик милий,
рукавичку відшукай!

Песик дівчинку послухав,
хвіст– угору, в землю – ніс,
і примчався скільки духу
на те саме місце в ліс.

Рукавичка як живая,
ходить ходором, тремтить.

А до неї підступає
розлютований ведмідь.

Як загавкав пес на нього –
аж ведмідь оторопів,
зразу втік і до барлога
причвалав і захропів.

Тут звірята всі зраділи,
стали песика хвалить,
що прогнав ведмедя сміло,
не злякався ні на мить.

Каже песик: – Дуже прошу
інше мешкання знайти.

Треба дівчинці хорошій
рукавичку віднести.

– А хіба ж це рукавичка?! –
загукали всі. – Невже?!

В нас нема такої звички
забирать собі чуже!

Всі ми підемо з тобою
рукавичку повернуть! –
І веселою юрбою
звірі вирушили в путь.

До дівчатка за хвилинку
рукавичку віднесли,
і всі разом круг ялинки
танцювати почали.