Час обіду наступає.
Донечка за стіл сідає.
Раптом з двору: – Гав-гав-гав!
– Хто ж до хати завітав?
– Я собака, я – Сірко,
Наробився – ого-го!
Двір та дім охороняв,
Натрудився та охляв.
Ви самі їсте,
А мені дасте?
– Куд-куди! Куд-куди! –
А це хто біжить сюди?
– Ваша курочка рябенька,
З курника прийшла швиденько.
Їсти-пити не могла,
Бо яєчко вам знесла.
Ви самі їсте,
А мені дасте?
Ну а хто це: – Няв-няв-няв! –
В двері шкрябатись почав?
– Це я – ваша киця Мурка,
Мурка я – пухнасте хутро!
Я комори стерегла,
Всіх мишей перевела,
З льоху пацюків прогнала,
Натрудилася немало…
Ви самі їсте,
А мені дасте?
Двері доня прочиняє
Та до столу всіх гукає:
Песик, киця-муркотушка
Та ще й курочка-рябушка!
Добре за обідом їли,
Всіх чудово пригостили.
М’яса песику у мисці,
В блюдці молока для киці,
Для рябої квочки –
Пшона у черепочку.
Кашки – донечці маленькій
У тарілці глибоченькій!