Рудий карлик (Марі Катрін Д’Онуа)

***

Рудий карлик (Марі Катрін Д'Онуа) Жила-була королева. З усіх її дітей вижила лише дочка. Дівчинка була напрочуд гарна, а тому задерла носа: немає, мовляв, на світі жениха, який був би їй до пари. Принцесу звикли бачити при дворі в образі Паллади або Діани, а її фрейлін – убраних як німфи. Королева назвала дочку Белль, і придворні художники заходилися малювати портрети принцеси, які згодом розіслали дружнім королям. Одного погляду на портрет було досить, аби горді правителі зовсім утратили розум.

Двадцять принців крові боролися за прихильність принцеси, а поети прославляли Белль у своїх віршах.

Принцесі виповнилося шістнадцять років, але ніхто не насмілювався її посватати: надто вже холодно приймала вона претендентів на свою руку.

Оскільки Белль нізащо не хотіла виходити заміж, королева мусила шукати допомоги Пустельної феї, яку охороняли люті леви. Та королева знала, що задобрити звірів можна лише тістечком з просяного борошна на цукрі та яйцях крокодилиці, тому вона сама спекла його, поклала у свій дорожній кошик і рушила в дорогу. Йшла вона, йшла, втомилася й вирішила відпочити в затінку під крислатим деревом. Сіла та й задрімала. А коли прокинулася, тістечка в кошику вже не було. Раптом до неї долинуло все голосніше рикання – то наближалися леви.

Умиваючись сльозами, вона сховалась за дерево і раптом почула якісь дивні звуки. Роззирнувшись, королева помітила на гілці маленького чоловічка, зростом з ліктик, який їв апельсини, кидаючи шкірки додолу.

– Я знаю вас, ваша величносте, – почав він, – і мені відомо, як ви боїтеся левів. Ці канібали занапастили багатьох людей, а у вас більше немає тістечка.

– Я готова померти, – вигукнула королева. – Шкода тільки, що я не встигла віддати заміж дочку!

– Дочку? – перепитав Рудий Карлик. Його прозвали так за колір волосся і за те, що він жив на апельсиновому дереві. – Дуже до речі, а то я вже з ніг збився, шукаючи собі наречену. За право володіти її рукою я захищу вас од левів, тигрів і ведмедів.

Незважаючи на потворну зовнішність Рудого Карлика, королева довго не роздумувала.

– Шановний Карлику, Белль ваша! – скрикнула вона, побачивши, що до неї мчать леви.

Мов на помах чарівної палички, стовбур апельсинового дерева розсунувся, приймаючи королеву всередину, і знову зімкнувся. Леви спіймали облизня.

Аж тепер королева помітила в дереві двері. Вона відчинила їх і побачила солом'яний курінь; звідти радісно вибіг Рудий Карлик. На ньому був вовняний жакет, а на ногах – дерев'яні черевики. Лисий і вухатий, він був схожий на маленького розбійника.

– Радий показати вам мій палац, у якому ми житимемо з вашою дочкою, – сказав він.

Уявивши свою дочку поряд із страшним карликом у цьому курені, королева знепритомніла. Отямившись, вона побачила, що лежить у своєму ліжку, а на її голові розкішний мереживний чіпець – нагадування про те, що страшна пригода, в яку вона так не хотіла вірити, не була звичайним сном.

З цього дня вона зовсім утратила спокій.

Принцеса, яка щиро любила матір, не раз просила її розповісти про все, але марно. Правди вона так і не почула.

Белль так переживала, що надумала піти до Пустельної феї, щоб дізнатися у мудрої відлюдниці, що трапилося з королевою, а заразом і про своє заміжжя. Белль сама спекла тістечко для лютих левів. Вона вдала, що йде спати, а сама, накинувши білий плащ із каптуром, вийшла через чорний хід і сама-самісінька попрямувала до оселі Пустельниці.

Йшла вона, йшла, бачить – стоїть апельсинове дерево, гілки якого аж угинаються від стиглих плодів.

Принцеса захотіла зірвати кілька апельсинів. Але покласти їх було нікуди: кошик зник разом з тістечком. Раптом де не взявся маленький потворний чоловічок.

– Що таке, красуне? – запитав Рудий Карлик (а це був саме він).

– У мене пропав кошик з тістечком, як мені тепер пройти до Пустельної феї?

– А навіщо вам Пустельниця? – поцікавився потворний чоловічок. – Ми з нею родичі, та й мудрості мені не позичати…

– Моя мати, королева-вдова, – призналася принцеса, – ні з сього ні з того засумувала. Що, коли в цьому моя провина? Дуже вже нетерпеливилось їй відправити мене під вінець, але я поки не зустріла рівного собі. Хочу запитати поради у Пустельниці.

– Облиште, принцесо, я й без Пустельниці відкрию вам, чому побивається ваша мати: вона вже пообіцяла вас женихові. І цей жених – я, – мовив Карлик, опускаючись перед нею навколішки.

– Ви збожеволіли! – Белль відсахнулася від нього і… почула зовсім близько ричання левів.

Мерзенний Карлик засміявся:

– Ви скоро помрете, зате помрете невинною дівчиною, не заплямувавши себе одруженням з нікчемним карликом.

– О, ласкавий пане, змініть гнів на ласку! – принцеса, благаючи, простягла до нього руки. – Я дам шлюбні клятви всім карликам на світі, аби лиш не загинути.

З цими словами вона знепритомніла, а отямилася вже у своєму ліжку. На Белль була сорочка з тонкого, як серпанок, полотна, розшита стрічками, а на пальці – перстень з рудого волоса, який вона не змогла зняти. Згадавши події минулої ночі, Белль стала сама не своя. І хоч як довго королева розпитувала дочку, та й словом не прохопилася про страшну пригоду.

Тим часом королівські піддані потребували короля і, якось порадившись, зажадали від королеви вибрати чоловіка для дочки

Після зустрічі з Рудим Карликом Белль зрозуміла, що їй краще стати дружиною доброго Золотого Короля і тим самим збутися домагань потворного чоловічка. Золотий Король був сильний, вродливий і безнадійно закоханий у неї.

Бажаючи ближче взнати щасливого жениха, Белль придивилась до нього пильніше і… закохалася сама. Адже Золотий Король був не тільки сміливий, а й дуже ніжний.

Нарешті настав день, якого всі так чекали – почалось готування до весілля Белль. Музики і сурмачі оповістили все місто про майбутнє святкування, вулиці були вистелені килимами і заквітчані білими і червоними трояндами. Люд з усіх усюд сходився на великий майдан перед палацом.

Королева з нареченою вже готувалися вийти з палацу під руку з ко-ролем-нареченим, як раптом шлях їм заступили два страхітливі індики. За собою вони тягли обшарпану коробку, а позаду цієї процесії йшла довжелезна потворна стара. Вона розмахувала ціпком і кричала:

– Королево і принцесо! Як ви посміли порушити обітницю, дану моєму любому Рудому Карлику? Я – Пустельниця, і коли б не він, вас би зжерли мої леви! Негайно схаменіться і готуйтеся до весілля з Рудим Карликом!

Золотий Король уже наставив на стару шпагу, коли з коробки злетіла кришка і звідти вискочив Рудий Карлик верхи на величезному котові.

– Зухвалий хлопчисько! – верещав він. – Хто ти такий, щоб ображати легендарну фею! Твій супротивник – я. Невірна наречена належить мені: на її пальці перстень з мого волоса – тобі його не зняти.

– Нікчемний карлику, – вигукнув король, – хто ти такий, щоб претендувати на руку Белль! Ти не гідний навіть померти від моєї руки.

Рудий Карлик не стерпів такого приниження. Стиснувши острогами свого кота, він вихопив з піхов довгого ножа, яким звичайно на кухні ріжуть м'ясо, і…

Раптом настало сонячне затемнення. Спалах блискавки освітив двох велетнів-індиків, що опинилися біля Карлика. Головами вони торкалися гір, а їхні дзьоби вивергали полум'я. Але не це змусило серце молодого короля здригнутися: Пустельниця, осідлавши грифона, штрикнула списом його наречену. Белль підхопила ридаюча королева. Але Рудий Карлик вирвав дівчину з рук матері і миттю зник на своєму котові.

Золотий Король ніколи ще не почував себе таким безпорадним. А тут ще й очі його немов затягло пеленою… Раптом невідома сила підхопила його, і він злетів у повітря. Це зла Пустельниця, що з першого погляду закохалася в Золотого Короля, понесла геть свою здобич. У страшному підземеллі вона прикувала його до скелі. Повернувши королю можливість бачити, вона постала перед ним в образі гарної німфи.

– О принце! – мовила вона. – Хто й навіщо ув'язнив вас сюди?

– Мила німфо, – відповів король, не впізнавши фею, – я не розумію, що потрібно від мене Пустельниці.

– Ваша величносте, – мовила несправжня німфа, – якщо ви у владі Пустельниці, єдиний вихід – одружитися з нею.

Поки вона говорила це, Золотий Король опустив очі і його погляд зупинився на ногах німфи – вони були схожі на пазуристі лапи грифона.

– Я б одружився з Пустельницею, – сказав він, здогадавшись про все, – але ж вона на боці мого ворога Рудого Карлика, а мене, немов злодія, тримає в кайданах. Я винен лише в тому, що кохав королеву Белль, але якщо фея звільнить мене, я віддам своє серце їй.

Повіривши солодким словам, Пустельниця зняла з полоненого кайдани, а потім запрягла у свою колісницю замість кажанів, які зазвичай везли її, лебедів, посадовила туди Золотого Короля і здійнялася в повітря.

А тим часом викрадена королева тужила в гаї. Піднявши в молитві повні сліз очі догори, вона помітила свого коханого, що пролітав у небі з незнайомкою. Пустельниця теж побачила Белль і спробувала вивідати думки Золотого Короля.

– Мене турбує доля бідолашної дівчини, яку я кохав до вас, – почав він, – допоможіть їй, якщо я хоч трохи дорогий вам.

– Ви смієте просити мене про це? – гнівно вигукнула Пустельниця. – Я повинна зрадити свого друга тільки для того, щоб гордячка і моя суперниця стала вільною?

Король мовчки зітхнув, і вони полетіли далі.

У пишному замку, куди Пустельниця перенесла Золотого Короля, йому приготували найрозкішніші покої, які тільки могли бути у фей. А сам він був такий люб'язний зі своєю викрадачкою, що незабаром йому дозволили вільно гуляти біля моря.

Якось прогулюючись берегом, король зустрів русалку, і вона пообіцяла визволити його з полону.

– Я відвезу вас у сталевий замок, де тужить ваша кохана, – мовила русалка. – А на цьому березі поставимо фігуру, точну вашу копію.

Зрізавши кілька очеретин і зв'язавши їх докупи, вона тричі дмухнула на них, проказавши: «Лежіть на піску, поки вас забере звідси Пустельниця». В'язка очеретин укрилася шкірою і стала точною копією Золотого Короля. Тільки цей гаданий король нагадував утопленика. А русалка посадила справжнього короля на свій риб'ячий хвіст і попливла до замку, де знемагала Белль.

– Я знаю, – сказала русалка королю, коли вони були вже близько, – що Белль зараз у тому ж гаї, де ви бачили її, пролітаючи в колісниці. Але на шляху до неї на вас чекає безліч ворогів. Візьміть оцю шпагу – з нею ви здатні на будь-який подвиг. Тільки не випускайте її з рук, – застерегла вона. – Я чекатиму під цією скелею.

А тим часом Пустельниця кинулася шукати свого коханого. Побачивши в'язку очерету, точну копію Золотого Короля, вона заходилась оплакувати утопленика. Покликавши на допомогу одинадцятьох інших фей, своїх сестер, вона почала будувати йому усипальню.

Тим часом Золотий Король мов на крилах летів до коханої, щоб упасти в її обійми. Та спершу йому довелося зітнутися з чотирма страшними сфінксами. Цього разу його виручила шпага. Побачивши її, монстри знеможено попадали королю до ніг. А його вже чекали шість драконів у лусці, що була твердіша, ніж залізо. Шпага знову стала йому у пригоді.

У гаї він побачив Белль, але вона, змучена ревнощами, не поспішала його обійняти. Тоді він розповів їй усе: і як вдалося перехитрити Пустельницю, і як русалка зголосилася стати йому у допомозі. Припавши до ніг коханої, він, як на лихо, випустив з рук свою грізну шпагу. Рудий Карлик, що заховався під листком салату, відразу схопив її.

На очах у Белль лиходій устромив шпагу в самісіньке серце Золотого Короля. Не тямлячи себе з горя, принцеса нежива впала на тіло коханого, і душі їхні з'єдналися.

Злий Карлик вирішив, що буде краще, коли принцеса загине, ніж дістанеться іншому, а Пустельниця, дізнавшись про це, зрівняла із землею усипальню, яку сама й побудувала. Вірна помічниця закоханих русалка, пригнічена горем, змогла зробити їм останню послугу: тіла Белль і Золотого Короля обернулися на стрункі пальми. їхні гілки переплелись на доказ безсмертного кохання цих двох молодих людей.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)