Жили-були чудові квіточки – фіалки, флокси, конвалії. Виділялася серед них скромна, мила Ромашка. Вона дуже любила літо! Тому, що росла і міцніла саме в літню, сонячну пору.
Новий день Ромашки розпочинався так. Вона прокидалася на світанку разом із сонечком. Сонечко солодко потягувалося, ручками – промінчиками відсувало убік фіранку з хмар, і починало яскраво світити.
Ромашка теж ранковий час не марнувала. Вона нахилялася вправо і вліво, ніби робила ранкову зарядку, потім вмивалася золотою росою і взагалі готувалася до того, щоб щасливо провести новий день.
Ромашка була білою, з золотисто – жовтою серцевиною, а Сонечко було просто яскраво – жовтим. Напевно, на носі у Сонечка було ластовиння, тільки його не було видно, бо воно було дуже далеко.
Прекрасну, біло-жовту Ромашку одного ранку помітив Павучок.
— Ой, яка чарівна Ромашка! – подумав він. – Пелюстки – по бокам, а в центрі – маленьке, жовте сонечко.
І вирішив Павук сплести навколо Ромашки гарну павутинку. Найкрасивішу з тих, які він умів плести. Павучок дуже старався. Павутинка і справді вийшла непоганою.
Але Ромашка не оцінила його зусиль. Вона відчувала себе в пастці. Ромашка любила бавитись з Вітром, але зараз вона не могла цього робити, бо павутиння стискало її рухи.
Вітер вирішив допомогти Ромашці. Він звернувся до Павучка:
– Павучок! Звільни квіточку, плети павутинку в іншому місці!
Але Павук не послухався його.
— Нічого іншого я робити не вмію! – сказав він, – тільки плести павутину. Дивись, як гарно вийшло!
Але Вітер, мабуть, погано знався на красі. Або розумів її зовсім інакше. Йому більше подобалися гарні та вільні рухи Ромашки, ніж нерухоме перебування її в чіпкому павутинні.
І Вітер розлютився, зашумів, загудів, павутинка порвалася, а Павучок злякався і сховався за старий пень.
Квіточка була звільнена. Своїми листочками вдячна Ромашка привітно помахала Вітру.
А Павучок з того часу Вітра побоюється. Як почує шум Вітру, так відразу ховається.
І правильно! Нехай квіти ростуть красивими і вільними.