Їжачок привіз із міста великий казан.
– Кожного дня варитиму в ньому обід, – радів їжачок.
Чутка про новий казан пішла по всьому лісі.
Одного разу до їжака завітав борсук.
– Я чув, що ти привіз незвичайну посудину? – запитав борсук.
– Так, – поважно відповів їжачок, і показав свій казан.
– Гм, – насупився борсук. – Взагалі-то, ніби добрий казан. От тільки навіщо ручки до нього прироблені?
– А хіба ж це погано? – розгубився їжачок.
– Дуже погано! – впевнено сказав борсук. – Я, наприклад, ще жодного разу не бачив казан із ручками.
При цьому він забув додати, що казан без ручок він теж ніколи не бачив.
І, не подавши йому лапи на прощання, борсук пішов додому.
Минуло трохи часу, і в гості до їжака завітав лелека.
– Ходять чутки, ніби ти маєш нову каструлю, – запитав лелека, постукавши дзьобом по кришці казана. – Вона в тебе без свистка! Шкода, дуже шкода...
– А чому, власне, у мого казана має бути свисток! – обурився їжачок.
– Ну, якщо ти сам не можеш здогадатися, запитав би того, хто розумніший, – сказав лелека. – Коли їжа звариться, свисток одразу засвистить. Як же ти інакше дізнаєшся, що їжа готова!
Лелека наче розсердився на їжака і пішов, не сказавши йому "до побачення".
А бідолашний їжачок сів біля свого казана і засумував.
Він так і сидів зажурений, коли в двері до нього постукав заєць.
– Я теж дуже хотів би подивитися на твій горщик, – попросив заєць. – Тепер у лісі стільки розмов про нього. Ні про що інше й не говорять.
Їжачок мовчки показав йому на казан.
– Простий горщик, – знизав плечима заєць. – Нічого особливого!
Але тут він зняв із казана кришку і закричав:
– Послухай, хтось видовбав у твого горщика середину! Кришка тримається на тонких стінках! Це непрактично.
І заєць втік.
Їжак погорював, посумував, а потім знічев'я насипав в казан яблук і став варити компот.
Незабаром компот був готовий.
І такого смачного компоту їжачкові ні в кого не доводилося куштувати.