Передноворічна пригода (Олена Ішеєва)

Тяжкі снігові хмари вкрили осіннє небо. Ще пару днів і розпочнеться зима. Рита шморгнула носом і пішла на кухню заварити собі чай з лимоном та медом. Дівчинка щойно склала гербарій із різнобарвного осіннього листя та пізніх польових квітів. Під впливом поїздки на пагорби за містом, думки складалися віршованими рядками. Ці рими так і просились, щоб їх записали.

В осінню днину

Як зачаровує барвисте, осіннє, кольорове листя.

На пагорбах скубочуть небо червоножовтії дерева.

Колишеться листок тополі – за вітром полетів поволі.

Шипшина кущиком шпичастим підморгує намистом красним,

А кетяховая калина нас задаровує на зиму.

Кремезний дуб, як лицар давній, стоїть в осінню бронзу вбраний…

Дівчинка писала і посміхалась, бо кожен віршований рядок повертав її в уяві за місто. Вона дуже любить природу. Любить милуватись квітами, споглядати на небо, на дерева. Слухати спів пташок, відчувати на обличчі тепло сонця, подих вітру.

З альбому гербарію випав тополиний лист і тихенько зашурхотів, торкнувшись підлоги. Ритка нахилилась його підняти та несподіваний порив вітру відчинив вікно, підхопив листочок і дівчинку, все закрутилось в шаленому вихорі. Маргаритка любила мандрувати, але щоб в такий спосіб. Помало вітер стих і вимушена мандрівниця опинилась у невідомому місці. Все тут було їй незнайоме. Раптом листочок, що був у неї в руці, заговорив:

- Я не простий листок, я посланець матері Природи! Не бійся, Рито, нам з тобою випала велика місія! Потрібно врятувати звичний плин часу від Чорнодумців. Вони викрали 12 ударів Новорічного годинника. Ми повинні звільнити ці чарівні миті, щоб прийшов Новий Рік! Природа у небезпеці!

Від почутого у дівчинки запаморочилось у голові і вона присіла на Невідомо Що. « Але чому я, - подумалось Ритці,- чому саме я обрана для цієї місії?» Тополиний лист відповів:

- Ти сама себе обрала, коли написала віршик. Ця рима - колишеться листок тополі – за вітром полетів поволі, створила вихор і відчинила портал. Прийде час і ще одна рима поверне тебе додому.

За роздумами не помітила, як Невідомо Що поплило у повітрі, минаючи дорогою химерні хмари і дерева. Одне з дерев зустрічалось занадто часто, неначе шпигувало за нею, воно гілкою зачепилось за Невідомо Що і плило разом з ними. «Куди ж далі?»,- думала дівчинка. Відповідь прийшла несподівано. Химерне дерево захитало гіллям, схопило її за руку і затягло у сховок між корінням. Там вона побачила гвинтові сходи, що вели у глиб дерева, сходинки теж плили у повітрі. Маргаритку винесло до темної зали.

«Тепер ви продовжите тільки наш час,-кричали Чорнодумці,- ніяких Нових років, подарунків і веселощів. Досить підкорятися Природі і звичному плину часу!» Чорнодумці виглядали, як обгорівші пеньки – криворукі, кривоногі і чорнобокі. « У нас на подібних ростуть гриби опеньки - подумалось Риті,- не дивно, що вони захопили 12 ударів Новорічного годинника. Таку труху тільки чарівні миті і врятують.» Це її розсмішило і страх пропав.

Дзвінкий сміх луною пролетів у просторі. Він зробив її невразливою до магії Чорнодумців. Срібним переливом відгукнулись 12 ударів. Дівчинка взяла їх в долоньки, прикрила листочком і зашепотіла:

- Кремезний дуб, як лицар давній, стоїть в осінню бронзу вбраний…

Він мудрістю уряди-годи стеріг звичайний хід природи.

Промовила це… і опинилася вдома. Поклала листок до альбому, 12 ударів Новорічного годинника випустила у відкрите вікно. З неба почав падати густий, лапатий сніг. Прийшла зима, отже все добре, все тепер буде добре. Чарівні миті вже творять земні чудеса. Звичний плин часу непорушений і Природа врятована. Тепер залишилось дочекатись Новорічної ночі! Бам-бам-бам-бам-бам-бам-бам-бам-бам-бам-бам-бам! 12 ударів Новорічного годинника на місці! Усіх З Новим Роком!