Був чоловік, мав пару волів і дуже ними тяжко робив. Аж одного разу ввечері прийшли вони додому, дуже тяжко напрацювали і почали говорити один до другого, що тяжке орання мали, дуже через це змучилися. А цап це почув і каже: «Які ви дурні на цисе. Я, бувши вами, зараз би зробився слабий, а ґазда не піде одним биком орати».
Ґазда стояв під стайнею і те все слухав, що вони говорили, тому вже знав наперед, що вони гадають робити. На другий день рано приходить до стайні, а бик один лежить уже, як звикле, сумує, бо він слабий. Ґазда не дає йому їсти, бо каже, що слабий їсти не хоче. Тому здоровому дав їсти, погодував його і пішов з ним орати разом із цапом. А як відходив рано з дому, то казав жінці, щоби їсти волові не дала, ані води. І так бик лежав цілий день голодний і без води за ту кару, що зробився ніби слабим.
Інший віл, що пішов з цапом орати, був дуже злий на цапа, бо йому погано було з ним орати, а цей був злий на цапа, що стояв голодний і цілий день нічого не їв. То ввечері, як посходилися, то були б цапа забили з тої злості, що він їх так погано нарадив, бо вони хоть були помучені, а було б обом робити.