Хитрий їжак (українська народна казка)

Одного разу бігла лисиця до саду і зустріла по дорозі їжака:

– Добрий день, їжаче!

Відповідає їжак:

– Доброго здоров’я!

– Ходи разом зі мною у виноград.

А він каже:

– Ой страшно, лисичко, бо там господар понаставляв пасток; можем попасти в біду.

– А, я, – каже, – не боюся, я школу закінчила, то дам собі раду!

І пішли.

Наїлися вони винограду і вже повертаються, тут лисичка попалася у сильце.

– Ей, – каже, – їжаче, братчику, рятуй!

– Ой ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; та ж ти мені відповідала, що маєш школу закінчену.

– Ой, – каже, – я зі страху геть усе забула.

Бачить їжак, що біда, і почав їй радити.

– Нічого, – каже, – не роби, лиш як ґазда прийде, а ти прикинься неживою – і, може, ця штука удасться.

Заходить господар. Став над лисицею і каже:

– От, – каже, – шкода, що я не був чотири дні у саду. Вже й смердить...

Узявся одною рукою за ніс, а другою лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.

Але лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому.

Четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде через їжакову нору і знов кличе його у товариство на виноград.

– То ти забула, що з тобою було?

– Ходи, ходи.

Наїлися вони знов винограду та й лише почали вертатися, їжак потрапив у пастку.

– Ей, – каже, – сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене.

– Ну, чим я тобі поможу? Я тобі не поможу нічим!

Та й іде геть.

– Рятуй, бійся Бога!

Але лисичка і не чує. Їжак заплакав:

– Сестричко! Дуже гарно ми жили, ходи хоч попрощайся зі мною.

Повернулася лисичка, обійнялися.

– Ой, – каже їжак, – поцілуймося обоє, бо знаєш, що смерть мені зараз буде.

І лисиця вивалила язик, хоче їжака цілувати. Тоді їжак зловив лисицю зубами за язик і міцно тримає.

Почала лисиця пищати не своїми голосами так, що учув господар та й прибіг до саду. Є на що подивитися! Узяв він та й задав жару лисиці, а їжака акуратненько витягнув із сильця і пустив у сад, та й від того часу дуже їжаків шанував.