Як гуцул навчив царівну газдувати (українська народна казка)

***

Як гуцул навчив царівну газдувати (українська народна казка)Цар і цариця мали доньку. Але вона була не така, як треба, а страшно лінива. Навіть лінувалася зігнати муху з носа. Як залізе, бувало, в колиску, то цілими тижнями не злазить із неї – гойдається й гойдається.

Цар скликав міністрів і сумно говорить:

– Так і так, ви знаєте, що маю одну доньку. Але вона така лінива, що нічогісінько не робить – спить на пні. І я думаю так: якщо видати її за доброго парубка, то може стати іншою, бо коло сухого і сире горить. Як ви кажете?

– Та так, вельможний царю, коло солов'я і горобець – співак.

– Тепер кажіть, як видати заміж таку недотепу та ще й за порядного чоловіка?

Міністри довго думали. Відтак відповіли:

– Треба обдурити женихів, що вона – як ангел. Може, котрийсь повірить.

А в царя на службі було багато брехунів. їх ніби вітром розвіяло по цілому світу, і де стояли, там брехали. Стільки говорили про красу царівни, аж язики їм поопухали.

Та легіні приходили і йшли собі геть.

Цар дуже розсердився. Знову скликав міністрів і каже:

– Як не знайдете жениха для моєї доньки, то най вас шляг трафить!

Міністри довго думали. Відтак відповіли:

– Царівну не засватає ніхто. Хіба її якомусь гуцулові повісити на карк. Той і з чортами дає собі раду!

– Най буде гуцулові, та як це зробити? – трохи не плаче цар.

– Треба піти полями, лісами, горами направці. Перший молодик, якого здибаємо там, має стати женихом – і фертик.

– А коли не схоче? – допитувався цар.

– То до криміналу! І буде звідти кукати, поки йому не прийде охота оженитися!

Цар погодився. На другий день пішли направці – полями, лісами, горами. Йшли, скільки йшли, і здибують файного гуцула.

– Куди ідеш, легіню? – питають міністри.

– На ярмарок.

– Біду продавати?

– Біду нам не продати, ані проміняти... Йду мелаю купити.

– Чому жінку не взяв із собою?

– Бо нема...

– А де вона?

– Ще в попелі грається.

– Е, ні, легіню, в царській колисці гойдається!

– То най собі гойдається. Я бідний. За такого й гуцулки не йдуть.

– Е, ні, за тебе, за такого файного, сама царівна вийде заміж!

– Це та, що лінива? Кажуть, вона не хоче і носа собі витерти...

– Ану, беріть його і замкніть до темниці! – крикнув найстарший міністр.

І зв’язали руки.

Парубок подумав:

– Біда якщо не наздожене, то зачекає... Ади, зачекала!

І ліг собі спати. Так спав цілий тиждень. Нарешті при-йшов найстарший міністр і спитав його:

– Ну як, маєш охоту женитися?

Гуцул відповів:

– Покажіть мені мавпу...

Легіня помили і одягли в дороге убрання. Царівна по-чула, що привели її жениха, і з радості аж у долоні сплеснула. Вона сказала гуцулові:

– Не журися, буде тобі добре, бо я царева донька. Будеш у золоті ходити.

– Ліпша своя солома, ніж чужа перина! – відповів їй хлопець.

Та царські міністри схопили гуцула і потягли до шлюбу. Обвінчали борзенько з царівною – і спокій голові.

Цар злагодив велике весілля, але гуцул і чути не хотів про якусь церемонію. Убрав свої гачі, киптар і крисаню, взув постоли й схопив жінку за руку:

– Ходім звідси додому, бо твій вельможний тато – не мого пір’я птах.

– Забери й мою колиску,– попросила лінива царівна.

– Нащо тобі?

– А в чому буду гойдатися?

– Най буде...– сказав гуцул. Він кинув на фіру золоту колиску, траснув батогом, і поїхали у гори. Вдома поклав колиску серед хати. Жінка сіла в неї, почала колисатися. Гойдалася, доки не заснула. Вранці гуцул сам зварив сні-данок і вони наїлися. Потім узяв торбину, повісив на клинок і мовив царівні:

– Я йду жито жати. Скажеш цій торбині, аби зварила горщик борщу і принесла мені у йоле.

– Добре, чоловічку...– відповіла царівна і стала колисатися.

Гойдалася до полудня. Потім сказала до торбини:

– Ану злізь із клинка, звари обід і понеси моєму чоло-вікові у поле.

А торбина нічого не чула – навіть не поворухнулася. Царівна кричала, але все задурно.

Увечері вернувся чоловік, голодний і сердитий. Але не сварив жінку. Лише хитав її колиску і приповідав:

– Спи, жіночко, спи...

Та колиска так перехилилася, що царівна з неї полетіла.

– Ади, яка! Перевернула мені жінку! – ніби ще більше сердився гуцул.– Я тебе покараю, хоч ти й золота!

Він схопив сокиру і розбив колиску.

Потім зварив вечерю, сам поїв і жінці дав. Уранці сказав:

– Іду сіно косити. Скажеш тій торбині, аби мені при-несла полуденок.

– Добре, чоловічку.

Царівна лежала на печі до полудня. Потім мовила:

– Ану, торбино, злізь із клинка! Приготуй і понеси моєму чоловікові полуденок у поле.

Торбина й чути не хотіла, що чоловік гарує без обіду. Коли він вернувся, царівна сказала:

– Ади, чоловіче, торбина ніц не хоче мене слухати. Посвари її за те, що не зварила тобі їсти.

– Я її покараю!

Гуцул зняв торбину із клинка, повісив її царівні на плечі, взяв бучок і – трась. З торби летіли порохи, а жінка підскакувала. Потім він приготував вечерю, сам добре наївся і царівну нагодував.

Уранці гуцул знову повісив торбу на клинок і говорить жінці:

– Ополудні най вона мені обід принесе. Я іду орати.

– Добре, чоловічку.

Жінка лежить на печі й ні про що не думає. Ополудні уже просить торбу:

– Злізь, торбиночко, з клинка і приготуй моєму чоло-вікові обід, бо він, відай, дуже зголоднів.

Торба висить і не ворухнеться.

Але царівна пам’ятала про вчорашній вечір. Що було робити? Мусила злізти із печі, розкласти вогонь і зварити обід. А коли усе було готове, побігла у поле.

– Ади, чоловіче, я казала торбі, аби вона тобі зварила й понесла полуденок, але з того ніц. Я мусила сама тобі варити. Ходи, пообідаєш, доки гарячий.

Чоловік спитав:

– Ти сказала, жіночко, що торба нічого не хоче робити? Та я... я їй дома такого бобу всиплю, що вона буде пам’ятати до святого чуприка!

І гуцул, лютий, як вогонь, побіг із жінкою додому. Скочив до хати, схопив торбу і – буком її, буком!

– Отак буде кожному, хто не хоче нічого робити! – пригрозив, аби почула жінка.

Потім сіли обідати. Гуцул їв і похваляв:

– Ото смачно зварено, я такого доброго ще зроду не їв. Вже й не піду сьогодні у поле. Буду з тобою, жіночко.

Другого дня вранці гуцул каже:

– Йду доорювати поле.

– Добре, чоловічку.

Коли він вийшов з хати, царівна ще трохи полежала і злізла з печі.

– Торбинко, досить висіти на клинку, берися до роботи. Мій чоловік не любить ледачих. Він знову візьме бука. А нащо нам сорому?

Хоч говори, хоч молись до неї – торба залишається тор-бою. Висить і мовчить. Царівна розпалила вогонь у печі, зварила обід і понесла в поле. Коли підійшла близько, чоловік спитав:

– Хіба торбина і сьогодні тебе не послухала?

– Навіть говорити не схотіла. Якби-м була чекала на неї, то ти б сидів тепер без обіду.

– Правда, жіночко, чужі руки нічого не варті. Усе треба зробити своїми,– відповів гуцул.

Помалу-помалу і царівна стала такою газдинькою, що ліпшої й не треба.

Гуцул забув про ремінець, і на цьому казочці кінець.

Комментариев: 1 RSS

1Анничка01-02-2017 01:04

Казки гарні на різні теми але є деякі слова які дітям не варто чути

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)