FacebookInstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Названий батько (українська народна казка)

Казки про:
1555

Названий батько (українська народна казка) Жили чоловік і жінка. Жили бідно, але були совісні, трудолюбиві, привітні до людей. Виростили трьох синів, добре їх виховали.

Прийшов час, батьки померли, і залишилися сини самі. Коли мати помирала, то гукнула синів і сказала:

– Будьте совісні, до старшого й меншого уважні й привітні.

Сумно їм стало без батьків і пішли вони шукати щастя. Йшли довго-довго, і якось їм стрітився дідусь старенький. Привітались вони, низько по-клонившись до нього. А той дідусь їх і питає:

– Діти, де ви йдете? Хто ви такі?

– Ми йдем у світ шукати щастя. У нас померли батьки, ми сироти. Будьте нам названим батьком!

І пішли вони вже вчотирьох. Пройшли багато шляху, коли бачать – розкинулось село, на краю стоїть гарна хатина, а біля неї ходить дівчина, гарна, чепурна, в червоному намисті. Старший брат і каже:

– От якби мені засватати цю дівчину, то ми б так гарно господарювали.

– Ну що ж, коли твоє бажання, то так і зробимо.

Посватали ту дівчину, потім відгуляли весілля. Старший брат залишився. А ці троє пішли далі.

Йшли вони довго-довго, коли бачать знову якесь село. Зайшли вони в те село, і бачать стоїть хата, гарна, чиста, вибілена. По двору ходить дівчина, красива та хороша. От середній брат і каже:

– Оце якби мені посватати цю дівчину, то я б щасливий був.

Сталось як бажалось. Відгуляли весілля, залишився і цей брат. А ці двоє пішли далі.

Ідуть довго-довго, бачать стоїть хата у садочку, а там стоїть хороша-прехороша дівчина, тільки бідненька і таке ж було й господарство. Найменший брат і каже:

– От якби мені засватати цю дівчину, то ми б жили щасливо.

Справили весілля, і найменший брат лишився. Пішов названий батько сам, наказавши кожному із синів жити по совісті, не лінуватись.

Пройшов час, і батько вирішив подивитися, як сини живуть. От прийшов він до старшого сина. Глянув – господарство доглянуте і сам заможній, жінка – господиня добра. Перекинувся він старцем. Прийшов у двір і просить милостиню. Син не дав нічого, а жінка навіть вигнала з двору.

Вийшов він сумний, відійшов трохи, а потім озирнувся, і те хазяйство взялося вогнем.

Пішов далі названий батько до середнього сина. Цей теж добре веде господарство. Попросив милостиню батько, перекинувшись знову старцем, і тут не дали нічого, вигнали з двору. Вийшов дід тихенько з двору, відійшов трохи, оглянувся на господарство, і воно враз спалахнуло полум’ям.

– Піду до найменшого сина, чи той знайшов щастя? – каже батько.

Приходить до хати, бачить господарство хоч і бідне, але чепурненьке. Зайшов він у двір, як і раніше перекинувшись старцем, а жінка найменшого
сина каже:

– Заходьте до хати, відпочиньте.

Пригостила його обідом, потім постелила постіль. Коли дідусь відпочивав, господиня побачила у нього велику рану на грудях.

– Що це за рана, дідусю? Чи немає якихось ліків від неї?

– Це рана така, що якщо хтось підпалить своє господарство і як згорить воно, потрусити тим попелом, тоді вона заживе.

Погукала жінка чоловіка і стала казати за дідову рану. Він усе зрозумів, Забрали вони дітей і запалили будинок разом з усім пожитком. Зібрали потім попіл, потрусили на рану – рана справді загоїлась.

Дідусь подякував, що врятували його. Не встиг він договорити, як все синове господарство стало на місце, і було воно ще гарнішим, ніж раніше.

А був це не простий дідусь, а чарівник. Він вивірив, чого навчилися сини і хто справді знайшов щастя.