Жили колись собі були дід і баба.
Одного дня насипав дід у торбу гречаних коржиків, що баба напекла, та й подався до лісу по дрова.
Працював у поті чола, а опівдні розігнув спину й зітхнув:
– Ху-у, стомився! Мабуть, час уже й обідати.
Сів на колоду й заходився їсти коржики. Коли дивиться – перед ним миша.
– І ти голодна? На, їж! – сказав щедрий дід і кинув миші шматочок коржика.
Незабаром оточила його ціла зграя мишей.
– І ви хочете скуштувати гречаних коржиків? – спитав дід і віддав мишам майже всі коржики, сам нічого не з’їв.
Коли повернувся додому й розповів бабі про свою пригоду, та його похвалила:
– Добре зробив! Вони такі гарненькі, ці звірятка.
Якось навідалася до діда й баби знайома миша та й каже:
– Діду, недавно ви нас так щедро частували. Будь ласка, приходьте до нас у гості!
– А де ви живете?
– Побачите, йдіть за мною.
Дід пішов услід за мишею і невдовзі опинився перед маленькою ніркою.
– Як же я влізу в таку нірочку? – спитав він.
– Заплющіть очі й вчепіться руками за мій хвостик,– відповіла миша.
Дід послухався її, вхопивсь за хвостик і вмить опинився у Мишачій країні.
Розплющив очі, дивиться – в кухні великого будинку миші гуртом розкачують коржики з квасолі та чумизи й наспівують:
Хай буде нас і сто, і двісті,
А «няу» чути нам не хочеться!
Так-так, так-так,
А «няу» чути нам не хочеться!
Дід, усміхаючись, дивився і слухав. Аж тут до нього підійшла знайома миша і мовила застережливо:
– Діду, будь ласка, не кажіть «няу»! Бо ми дуже боїмося цього слова.
– А чого б це я мав казати «няу»?
Миша заспокоїлась, побігла в комору й принесла дідові свіжого коржика.
– Пригощайтеся, пригощайтеся! – припрошувала вона.
Миша так щедро частувала діда, що в нього мало живіт не луснув. А на прощання обдарувала купою грошей.
Вибрався дід із Мишачої країни так само просто: заплющив очі, вхопився за мишачий хвостик і вмить опинився вдома.
Почув про цю пригоду жадібний сусід і наступного дня, прихопивши
з собою гречаних коржиків, подався до лісу.
Опівдні, коли він сів на колоду й узявся їсти коржики, до нього підбігла миша.
– На, їж! – роздратовано мовив сусід і кинув їй коржика.
Згодом миша повернулася й сказала:
– Просимо до нас у гості! Тепер наша черга вас частувати.
– Авжеж, авжеж! – зрадів сусід і пішов услід за мишею, а коли опинився перед ніркою, спитав: – А як же я влізу в таку нірочку?
– Заплющіть очі й вхопіться руками за мій хвостик!
Сусід послухався миші, вхопився за хвостик і вмить опинився в Мишачій країні. Розплющив очі, дивиться – миші гуртом розкачують коржики й наспівують:
Хай буде нас і сто, і двісті,
А «няу» чути нам не хочеться!
Так-так, так-так,
А «няу» чути нам не хочеться!
«Все відбувається так, як розповідав сусід,– подумав він, а сам не відводив очей від скриньки під стіною.– Цікаво, скільки грошей мені дадуть? От якби всі забрати!»
Тим часом з’явилася знайома миша і мовила застережливо:
– Діду, тільки не кажіть «няу»! Бо ми дуже боїмося цього слова. «Он воно що! – подумав сусід. – То треба занявкати по-котячому, і миші відразу порозбігаються. А тоді й гроші можна буде забрати!» І він закричав:
– Няу!..
Тієї ж миті в Мишачій країні стало темно, а всі миші дременули геть. «От добре, що ви повтікали!» – зрадів сусід і почав мацати навколо себе руками. На скриньку з грішми таки натрапив, та от лихо – дверей не знайшов.
Кажуть, нібито він задихнувся в Мишачій країні та й помер.