Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Найкращий подарунок (Юрій Ярмиш)

Казки про:
10425

Найкращий подарунок (Юрій Ярмиш)– Мамо,– сказало Лисеня,– я хочу намалювати щось красиве й подарувати тобі.

– Але ж треба вміти малювати!

– А я й так можу! – відказало Лисеня.– Купи мені альбом і фарби.

Побігла Лисиця до лісової крамниці, принесла альбом, фарби і пензлика.

– О, саме це мені й потрібно! – зраділо Лисеня.– Однак навіщо цей пензлик? Я маю прекрасного хвоста з китичкою на кінчику!

Лисеня в холодочку малювало до полудня.

Розвішало малюнки на сучках, гілочках, під берізкою поставило.

– Гей, хто в лісі! –гукає.– Гляньте-но, що я намалювало!

Зібралися звірі. І так і сяк роздивлялися малюнки, але що саме там було намальовано, не зрозуміли.

Однак дехто засумнівався:

– Може, воно так і треба?..

А мале Зайченя попрохало:

– Намалюй, будь ласка, мене!

Лисеня провело по білому аркушику кінчиком свого пухнастого хвостика – раз, два, три, чотири, п’ять...

– Готово! – і відбігло вбік.

– Так швидко? – здивувалося Зайченя.– А ти про мої вуса часом не забуло?

– Ні! Ось поглянь!

Глянуло Зайченя. Спереду, збоку, згори зазирнуло...

Не пізнає себе!

Аж сльози зблиснули:

– Хіба я таке страшне?

– Страшне, страшне! – каже Лисеня.

Тоді Зайченя швиденько пострибало до лісового озерця.

Зазирнуло в тиху воду й зраділо.

– Ось яке я, справжнє Зайченя, а не той страшний звірюка на малюнку. Піду матусю порадую, який я в неї хороший!

– Ну то й біжи собі! – образилося Лисеня.– Я ще й не так умію малювати.

– А як? – поцікавилося Вовченя, що пробігало поблизу і почуло ту розмову.– Може, й мене намалюєш? Мене ще ніхто не малював!..

Не встигло Вовченя дух перевести, а Лисеня вже й каже:

– Готово! Оце – ти!

Вовченя набурмосилося:

– Хіба це я?

– А хто ж іще?

– А де мої красиві великі вуха?

– Он ті руді плями!

– А де мої красиві гострі зуби?

– Он ті сірі плями!

– У-у-у! – розсердилося Вовченя.– Я не на руді і не на сірі плями схоже, а на свого тата – Ікластого Вовка! А за те, що піддурило мене, я тебе вкушу!

– Ой, не треба! – дзявкнуло Лисеня. Підхопило альбом, фарби та чимдуж тікати!





З переляку аж на греблю до бобрів заскочило.

– Хто тебе отак налякав? – поцікавився Старий Бобер.

– Вовчисько дурний! Я намалював його, а він гарчить: «Не так!»

– То намалюй мене!

Всівся Старий Бобер на пеньок. А Лисеня й не дивиться на нього.

– Чом ти на мене не дивишся? – питає Старий Бобер.

– Бо в мене гарна пам’ять! – копилить носика Лисеня.– Ось тут лише хвостиком підправлю... І готово!

Глянув Старий Бобер на свій портрет.

Засміявся:

– Гей, Лисеня, ти просто папір брудниш, а малювати не вмієш!

І малята-звірята навкруги засміялися.

А цікава Сорока, що все це спостерігала, злетіла на землю, строкатим хвостом мазнула по аркушу – раз, два! – і скрекоче Лисеняткові:

– Це ти!

– Ні,– заперечує Лисеня.– Я Лисенятко. А це плями!

А малята-звірята – ті вже просто регочуть...

Тож Лисеня швиденько свого хвостика-пензлика підібгало й до мами побігло.

– Мамо, мамо! – гукає.– Я вже, здається, розумію: спочатку треба вчитися!..

– Ой синочку,– зраділа Лисиця.– Добре, що ти зрозумів. Це для мене – найкращий подарунок.