Facebook InstagramPinterestTwitter
Іншою мовою: EN RU

Казка про Салеха й Валеха (азербайджанська казка)

Казки про:
582

Казка про Салеха й Валеха (азербайджанська казка)

Жили колись у Гянджі два брати. Старшого звали Салех, а молодшого Валех. Були вони дуже бідні.

Одного разу Салех і каже Валехові:

– Брате, ходімо пошукаємо щастя в якомусь іншому місті.

Погодився той, і вибралися брати з міста. Довго йшли чи недовго, долали гори й западини і дійшли до одного міста. Тут вони найнялися до двох крамарів і стали їм прислужувати.

Молодший брат, Валех, найнявся на рік.

Коли минув рік, хазяїн його полічив свою виручку й побачив, що він з Валехом заробив дванадцять мідних грошів.

– Як хочеш, можеш ще в мене на рік зостатися,– сказав хазяїн.

І Валех залишився в нього ще на рік.

Збіг ще один рік, і коли полічили вони виручку, то виявилося, що знову заробили дванадцять мідних грошів.

– Валех,– сказав хазяїн,– хай тобі щастить! Зостанешся ти в мене чи підеш?

– Зостануся,– відповів Валех.

Хазяїн упевнився, що Валех – вірна йому людина.

На третій рік вони знову полічили виручку, і знову виявилося дванадцять мідних грошів прибутку.

Саме в цей час прийшов Салех до Валеха й каже:

– Брате, я їду звідси. їдьмо разом.

– З чим же я поїду, братику? – відповів Валех.

– А скільки ти грошей назбирав? – питає Салех.

– У мене вісімнадцять мідних грошів,– відповів Валех.

А Салех каже:

– А я заробив п’ятсот золотих і хочу виїхати.

– Ні, братику,– каже Валех,– з моїми грошима я не можу повертатися додому.

Казка про Салеха й Валеха (азербайджанська казка)-2

– Тоді піди на базар,– порадив Салех,– купи своїм дітям якийсь гостинець, а я відвезу його й скажу, що це їм батько прислав.

Пішов Валех на базар і купив дітям трохи кишмишу, смаженого гороху та зацукрованого мигдалю. Він уже хотів іти, та побачив біля крамниці обшарпаного хлопчика, який жадібно дивився на виставлені солодощі. Тоді Валех відсипав йому всього потроху з того, що купив для своїх дітей.

А хлопчик поклав йому на долоню маленький камінець і одразу десь щез. Валех глянув на камінець – аж то невеличкий рубін,– побіг навздогін за хлопчиком, але того й слід прохолов.

Повернувся Валех з базару й сказав братові:

– Віддаси цей камінець моїй жінці, хай продасть його і на ці гроші прогодує дітей. Коли я відслужу в хазяїна, то повернуся додому.

Салех узяв рубін і скоро чи не скоро дійшов нарешті до Гянджі. Жінка Валеха дізналася, що він повернувся, й прийшла до нього, запитала:

– А де ж мій чоловік?

– Валех помер у дорозі,– відповів Салех.

– Що ж мені робити тепер з моїми сиротами? Куди я їх подіну?

– А я звідки знаю?! Сама подумай, що з ними робити,– відказав Салех.

Залишмо поки що Валехову жінку бідувати з дітьми, а ми вам розповімо про Валеха.

Якось хазяїн сказав Валехові:

– Візьми глек, набери води, хай закипить, нап'ємося.

Пішов Валех з глеком і ненароком сколупнув одну з цеглин, якими було вимуроване водоймище. Валех став укладати цеглину на місце, та побачив під нею скриньку, а в ній рубін, якому й ціни нема. Валех мерщій зачинив скриньку й прикрив її цеглиною.

«Ой, як це негарно вийшло,– подумав він,– ще хазяїн подумає, що я злодій».

Валех повернувся в крамницю й сказав:

– Хазяїне, не думай про мене зле. Коли я біг по воду, ненароком сколупнув цеглину і побачив під нею твій коштовний камінь. Але я до нього навіть не доторкнувся.

– Гаразд, Валеху,– відповів хазяїн,– заходь у крамницю.

Хазяїн допив чай, пішов до водоймища й підняв цеглину. Під скринькою лежала ціла купа великих рубінів, яким нема ціни. Він забрав їх і приніс додому.

– Ось тобі частина цих рубінів – це тобі за твою вірність. Повертайся додому в своє місто.

Валех продав один рубін, накупив усякої всячини й поїхав у Гянджу, де не був уже кілька років.

У рідному місті він зупинився в караван-сараї.

«Не піду,– подумав,– одразу, спершу дізнаюся, як жили моя жінка й діти, поки не було мене».

Хай він поки що собі очікує, а ми розповімо вам про падишаха плішивих.

У Гянджі жило сорок плішивих. Вибрали вони із свого гурту падишаха і зліпили йому з глини трон. Той падишах вилазив на цей трон і наказував:

– Зловити, привести, посадити!

Казка про Салеха й Валеха (азербайджанська казка)-3

І всі плішиві відразу виконували його наказ.

Цей падишах плішивих якось ходив по базару й побачив, що до багато вбраного чоловіка – це був Валех – підійшла жебрачка. Падишах плішивих зупинився й прислухався до їхньої розмови. Жебрачка просила милостині. Валех придивився до неї й упізнав свою жінку.

– Гей, жіночко славна, чи ти, бува, не дружина Валеха? – запитав він.

– Еге ж, я його дружина,– відповіла жебрачка, не впізнавши свого чоловіка.

– А чи вручив тобі Салех рубін, який передав йому Валех для тебе?

– Ні, не давав,– відповіла жінка.– Коли приїхав Салех, я ходила до нього справлятися про свого чоловіка. І він сказав, що Валех помер у дорозі.

– Тоді,– каже Валех,– поскаржся шахові й візьми мене в свідки. Я йому розповім усе, що знаю.

Прийшла жінка до шаха.

– Хай вічно живе шах!–сказала вона.– Мій чоловік передав своїм братом рубін для мене. А брат не віддав його мені, і тепер я жебракую з дітьми.

Шах наказав одразу ж гукнути Салеха.

– Ах ти ж такий-сякий! Навіщо ти скривдив жінку й присвоїв чуже добро? А тепер жінка Валеха жебракує!

– О пристанище світу! Я виконав братове бажання. Його жінка продала камінь, проїла, а тепер ще й каже, ніби я нічого не давав. У мене є свідки.

– Іди приводь свідків,– наказав шах.

Салех привів кілька брехливих свідків, які присягалися, що він передав рубін Валеховій дружині.

Шах замислився над цією справою. Аж раптом у судилище зайшли двоє плішивих і оголосили шахові, що їхній падишах кличе його до себе.

«Е,– подумав собі шах,– тут щось негаразд»,– і сказав візирові:

– Візире, ходімо подивимося, який там падишах плішивих мене гукає.

Казка про Салеха й Валеха (азербайджанська казка)-4

Прийшли вони до падишаха плішивих, а той навіть голови не підвів, коли вони привіталися.

– Ти шах? – запитав згодом.

– Так, я шах – пристанище світу.

– А чому ти віриш цьому купцю Салехові? – запитав падишах плішивих.

Шах усе розповів йому.

– Ні, він каже неправду,– мовив падишах плішивих.– Тому я і покликав тебе,– і наказав двом плішивим:– Ідіть, приведіть сюди Салеха, його свідків, а ще Валеха з його дружиною.

Усіх одразу привели. Падишах плішивих звернувся до Салеха:

– Чи віддав ти рубін жінці?

– Аякже, віддав,– відповів той.

Падишах плішивих наказав принести глину й виліпив з неї кавун, диню, гарбуз і огірок. Потім він звернувся до Салеха й показав на виліплені фігури.

– Якого розміру був той рубін?

– Та він був такий, як намистина на чотках.

– Стань осторонь,– звелів падишах плішивих і звернувся до свого верховоди:

– Приведи когось із свідків.

– Клянуся твоєю головою,– сказав шах візирові,– правда на твоєму боці.

Привели Салехового свідка. Падишах плішивих показав йому виліплені з глини кавун, диню, гарбуз та огірок і питає:

– Салех при тобі віддав рубін?

– Еге ж, при мені,– відповів той.

– Скажи, якого розміру був той рубін? Такий, як кавун, диня, гарбуз?

Свідок, що не бачив зроду рубіна, сказав навздогад:

– Такий, як гарбуз.

Падишах плішивих запитав:

– А якого ж кольору він був?

Лжесвідок відповів:

– Він був біліший од бавовни.

Тоді шах і каже:

– Візире, клянуся твоїм життям, але правда на боці плішивого.

Падишах плішивих наказав привести другого свідка.

– Салех при тобі віддав рубін? – спитав він.

– Аякже, при мені,– відповів той.

– Якого ж розміру був камінь?

– Такий, як кавун,– відповів той свідок.

– А якого кольору?

– Червоного.

Гукнули ще одного брехливого свідка.

– При тобі купець Салех віддав рубін? – запитав його падишах плішивих.

– Та при мені ж,– відповів той.

– А якого розміру був той рубін?

– Такий, як диня,– відповів свідок і показав на глиняну диню.

– А якого кольору?

– Синього.

Привели ще одного свідка.

Казка про Салеха й Валеха (азербайджанська казка)-5

– При тобі Салех віддав жінці рубін? – запитав падишах плішивих.

– Атож.

– А який він був?

– Такий довгий, як огірок,– відповів брехливий свідок і показав на глиняний огірок.

– А якого кольору?

– Жовтого.

Потім падишах плішивих сказав:

– Приведіть Валеха. Годі слухати цих свідків! Якого ж розміру був той рубін?

– Він був такий, як намистина на чотках.

– А якого ж кольору?

– Він не бував одного кольору,– відповів Валех.– Він мінився то білим кольором, то червоним, то фіалковим, а в темряві світився.

Після цього падишах плішивих сказав шахові:

– Тепер воля твоя, роби з ними що захочеш!

Шах повернувся до свого палацу, зійшов на трон і наказав:

– Приведіть сюди Салеха і його свідків.

Коли їх привели, він сказав брехливим свідкам:

– Ви не бачили рубіна. Чого ж ви пішли у свідки?

– Володаре світу,– призналися ті,– кожному з нас Салех дав по пригорщі срібла, щоб ми були його свідками.

Шах звелів скарати Салеха та його брехливих свідків, а добро його віддати Валеховій жінці.

Того ж дня увечері Валех тихенько підійшов до своєї хати, пробрався в кімнату й побачив, що дружина варить дітям плов.

– Гей, жінко! – гукнув він.

– Що тобі треба? – сахнулася вона.– За добре діло, яке ти зробив, будь нашим гостем, сідай з нами до плову.

– Жінко, я твій чоловік, Валех.

Глянула вона пильно на гостя і впізнала свого чоловіка.

Валех розповів дружині про всі свої пригоди, і вони зажили щасливо. Бажаємо щастя і вам.