Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Момотаро, або Хлопчик-Персик (японська казка)

Казки про:
4424

Момотаро, або Хлопчик-Персик (японська казка)Давно колись жили собі дід і баба.

ОТ одного дня дід і каже:

– Чуєш стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!..

– Авжеж, старий, це була б невимовна радість! – відповідає баба. Зітхнули вони і взялися до роботи: дід пішов збирати хмиз у гори, а баба – прати білизну в річці.

Пере вона білизну, пере, коли дивиться – злегка погойдуючись, пливе річкою великий-великий персик.

«Мабуть, дуже смачний!» – подумала баба і, виловивши персик з води, понесла додому.

Прийшов дід увечері з хмизом.

– Гарний персик, чудовий!

– То, може, покуштуємо? – запитала баба і взялася різати персик ножем.

Та раптом сталося чудо – щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «Ой, болить!» – і з персика вистрибнув опецькуватий хлопчик.

– Ото несподіванка! – вигукнув дід.

– Це, певно, боги нам його послали! – зраділа баба.

Дід і баба назвали хлопчика Момотаро, тобто Хлопчик-Персик.

Момотаро ріс як на дріжджах: з’їсть одну чашку рису – стає вищим, з’їсть другу – стає ще вищим. По недовгім часі він перетворився у прегарного юнака.

Одного дня впав Момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:

– Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ. Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів.

– Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!

Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину – зав’язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.

На околиці села Момотаро зупинив собака й спитав:

– Момотаро, куди це ти вирядився?

– Підкоряти Острів Чудовиськ.

– Тоді і я піду з тобою. Тільки дай мені найбільшого в Японії коржа.

– Гаразд, будь моїм слугою,– сказав Момотаро, вийняв з торби просяного коржа і дав собаці.

Тепер вони йшли вдвох.

У передгір’ї зустрівся їм фазан.Момотаро, або Хлопчик-Персик (японська казка)

– Момотаро, дай і мені просяного коржа,– попросив він.

– Гаразд, бери коржа і будь моїм слугою!

Коли Момотаро з двома слугами опинився глибоко в горах, трапилася їм по дорозі мавпа.

– Момотаро, і я хочу стати твоїм слугою!

– Гаразд, ось тобі корж!

Нарешті добулися вони вчотирьох до Острова Чудовиськ.

Перед великою чорною брамою стояв вартовий – червоношкіре чудовисько.

Фазан злетів у повітря і видзьобав йому око. А тим часом мавпа перестрибнула через браму і відсунула засув.

– Я – найсміливіший у Японії Момотаро! Чудовиська, приготуйтеся до бою! – піднявши меча, закричав Момотаро і вбіг у двір.

– Рятуйте! – заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, побіг до своїх.

– Що це за Момотаро?! Ану забирайся геть! – закричали чудовиська, вистромивши уперед залізні списи.

Та фазан кинувся дзьобати їм очі своїм довгим дзьобом, мавпа – дряпати обличчя кігтями, а собака – кусати за ноги.

– Ой, болить!.. Рятуйте!..– волали переможені чудовиська.

їхній вожак упав навколішки перед Момотаро і заблагав:

– Прошу тебе, не вкорочуй нам життя! Віднині ми перестанемо чинити людям зло. А за це віддамо тобі всі скарби.

– Гаразд, нехай буде по-твоєму,– погодився Момотаро.

Чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг Момотаро притягли його в село.

– А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! – раділи дід і баба, плескаючи в долоні.