Одного щедро зігрітого сонечком дня пухнасте звірятко з пурпуровою панамою на голові сумувало в маленькому басейні. Зненацька хтось шубовснув поруч. Звірятко від несподіванки закричало та випустило з лапок склянку з фруктово-горіховим смузі.
– Привіт, руденька! Ой, як тут тісно. Ґоу на ставок, влаштуємо водні змагання, – запропонував гість.
Білочка зробилася схожа на дощову хмаринку:
– Сіровушко, я не вмію плавати...Тато обіцяв навчити, але зараз він далеко захищає кордони нашого чарівного лісу.
– Тоді я тебе навчу, тільки злітаю джмеликом за плавальною дошкою.
За мить зайченя Сіровушко повернулося, і вони наввипередки побігли на ставок. Вода, як дзеркало, відображала сизо-зелені сосни та білі хмарки-баранці. А ще на ставку було чимало відпочивальників: жабки стрибали з трампліна, качки займалися аквааеробікою, спортсмени-бобри грали у водне поло, а дві лисички повільно кружляли на надувних фламінго.
Сіровушко та Жаринка зайшли в ставок. Зайченя показувало, як плавати з дошкою та лежати на спині зірочкою, а Жаринка рішуче повторювала.
– У тебе виходить! – зрадів інструктор з плавання-зайчик. – А тепер здібній учениці час засвоювати кроль.
– Кролика? – запитала білочка, а її очі стали, наче блюдця.
– Ні, кроль – то стиль, коли гребки роблять лівою та правою стороною тіла почергово.
І зайченя старанно пропливло декілька разів повз білочку кролем. Вона віднесла плавальну дошку на берег та продовжила навчання. Аж ось поряд з ними засяяв новенький гідроцикл помаранчевого кольору, за кермом якого було вовченя в протисонцевих окулярах та смарагдовій бейсболці.
– Що, Жаринко, така доросла, а не вмієш плавати? – поглузував вовчик.
Жаринка опустила додолу очі та тихо відповіла:
– Вчуся.
– Знаю лайтовий спосіб, як миттєво опанувати плавання, – вовченя підняло окуляри та хитро примружилося.
Жаринка подалася вперед:
– Який?
– Сідай позаду мене, завезу тебе на середину ставка, де найглибше, та скину у воду. З переляку ти швидше моторного човна припливеш до берега, – вовченя широко розкрило щелепи та затряслося від сміху. – Га-га-га!
Жаринка позадкувала в напрямку берега.
– Їхав би ти звідси, "тренере", – суворо наказав Сіровушко.
– Тоді бай-бай, малючки, хотів, як краще. Яскравий гідроцикл зробив різкий розворот та купа бризок упала на тваринок.
– Не бійся, я не дозволю тебе образити, – Сіровушко легенько стиснув лапку Жаринки.
– Ну що, вчимося далі?
Білочка повеселішала. У неї добре виходило плавати, вона навіть придумала лайфгак – прискорення за допомогою хвостика.
Раптом звірята почули, що одна з лисичок кличе на допомогу. Надувний фламінго іншої був порожній. Сіровушко та Жаринка зі швидкістю вітрильників вирушили на порятунок. Лисичка майже зникла під водою. Сіровушко пірнув та підхопив її, а Жаринка допомогла тримати її на плаву. Разом вони ледве витягли перелякану лисичку на фламінго.
Втомлені звірятка повернулися на берег, розляглися на шовковій травичці, дозволили лагідним промінцям сушити свої шубки та задрімали.
– Привіт, пухнастикам, – вони почули зовсім близько знайомий голос, і Жаринка підскочила, як на батуті.
– Таточко! – білочка міцно пригорнулася до рідного хутра. – А я вмію плавати кроликом.