Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Як бідний чоловік з лихварем судився (болгарська казка)

Казки про:
1254

Як бідний чоловік з лихварем судився (болгарська казка)Жив собі один дуже бідний чоловік. Був у нього невеликий клапоть землі, віл та корова – ото й усього. Вола й корову він запрягав у плуг, коли орав, вони й годували хазяїна. Але прийшла біда – не стало вола, треба було купувати іншого. А грошей немає. Думав, думав чоловік і надумав попросити в лихваря.

А лихвар каже:

– Я тобі дам один золотий, але восени ти принесеш мені два.

Що було робити! Погодився чоловік. А тут де взялась посуха. Бідолаха не повернув собі навіть насіння, де вже було шукати два золотих, щоб віддати лихвареві. А той тільки цього й чекав. І забрав у селянина землю.

– Несправедливо, пане, забирати землю,– говорив чоловік.– Як же я тепер житиму?

А лихвар відповідає:

– А гроші не віддавати справедливо?

Опустив голову чоловік, йде та й думає, що його далі робити, як дітей прогодувати. Думав, думав і надумав поскаржитися старості.

А староста:

– Так тобі й треба! Чого ж ти не віддав йому грошей?

– Ніде правди немає,– зітхнув старий і пішов геть.

Іде, коли це назустріч йому людина, вся в чорному, тільки голова червона, а на плечах – двоє великих крил, і ними та людина вітер здіймає. Злякався селянин, звернув з дороги. А людина в чорному підходить ближче й ближче. То чоловік і питає:

– Чи ти, бува, не чорт?

– Ні, не чорт, я – вітер.

– Вітер? – не повірив чоловік.– А чого ж ти чорний?

– Я чорний вітер,– відповів той.

– Може, хоч ти мені допоможеш? – запитав його селянин.– Я суддю шукаю, а ти ж справедливий, однаково вієш і на багатого, й на бідного...– і розказав вітрові усе, як було.

А вітер каже:

– Я тобі допомогти не зможу, бо моя робота вітер гнати. Іди краще до місяця. Він світить звисока, бачить далеко. І багато знає. Більше тобі ніхто не допоможе.

І вітер показав чоловікові на срібну гору, де треба було шукати місяця.

І чоловік пішов. Ішов, ішов, нарешті дійшов-гаки до місяцевих хоромів. У дворі побачив дві зірки, що сиділи на срібних стільцях і сріблом вишивали місяцеві одяг.

– Нічим він тобі не допоможе,– сказали зірки чоловікові.– Місяць нічого не зробить без сонця.

– Пустіть мене, зіроньки,– почав благати чоловік,– може, я умовлю його. Може, якраз погодиться!

А зорі відповідають:

– Він зараз холодний і сердитий. Гляне на тебе, ще помреш.

– Ану ж як погодиться бути мені суддею! Вітер казав, що тільки місяць може заступитися за мене.

– Облиш місяця,– казали зірки.– Біжи краще до сонця. Тільки воно може стати тобі суддею. Іди цією стежкою, вона приведе тебе на золоту гору. Там стоять сонцеві хороми.Як бідний чоловік з лихварем судився (болгарська казка)

Попрощався бідняк із зорями й пішов далі. Дійшов, нарешті, до золотої гори. Зустріла чоловіка сонцева мати – ясна зоря – та й каже:

– Тікай звідси швидше, чоловіче, бо скоро сонце прийде, а воно, коли заходить, то таке лихе, що враз проковтне тебе.

– Я прийшов просити сонце заступитись за мене! – пояснив бідняк.

– Сховайся в хату,– наказала сонцева мати.– Прийде сонце, я нагодую його й присплю. А як виспиться – воно тоді добре й лагідне. Отоді й розповім йому про тебе.

Послухав селянин сонцеву матір і сховався в хаті.

Скоро й сонце прийшло. Весь палац аж пашів од спеки. Сонцева мати заховалася за ворота, щоб не згоріти. Вона чекала, поки сонце заховає вогонь у залізну торбу, що висіла на стіні, й сяде вечеряти. Потім швидко накрила стіл, поклавши на нього хліб з дев’яти печей та поставивши дев’ять казанів усяких страв. Далі постелила синові постіль і поклала спати.

Сонце одразу заснуло і тільки серед ночі прокинулось напитися води. Отоді й розповіла йому мати про бідняка та його прохання. Засміялося сонце:

– Ну й дурний же той бідняк. Чи він не розуміє, що, хоч би куди пішов, хоч би до кого звернувся – всякий суддя виправдає лихваря. Хіба може бідняк змагатися з лихварем?

– Що ж йому робити? – запитала мати.

– Скажи йому ранесенько, мамо, щоб він хитрістю забрав у лихваря землю,– відповіло сонце.– Нехай скаже йому, що через три дні я встану не на сході, а на заході.

Вислухала мати сонце і ще вдосвіта покликала до себе бідняка й переказала все, що радив син.

Поцілував чоловік їй руку і найкоротшим шляхом швидко добрався до села. Прийшов до лихваря і каже:

– Ти зробив великий гріх, пане, забравши мою землю. Тому через три дні сонце встане не на сході, а на заході!

А лихвар:

– Ти збожеволів! Де це хто бачив, щоб сонце сходило на заході?

– Кажу ж тобі, що так буде! – повторив бідняк.

– Як це правда,– мовив лихвар,– я поверну тобі землю. Як ні – заберу і вола, й корову. Згода?

– Згода!

На тому й стали.

Третього дня сонце, як обіцяло, зійшло на заході.

І лихвар, хотів того чи не хотів, повернув землю біднякові.