Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Ледарка-сорока (Лілія Гриценко)

Казки про:
3591

Ледарка-сорока (Лілія Гриценко) Був чудовий літній ранок. Барвисті квіточки повернули голівки до сходу, де щойно прокинулося сонечко. У лісі вже розпочався робочий день. Білочка прудко перестрибувала з дерева на дерево в пошуках горішків. Їжачок, метушливо перебираючи лапками, збирав яблучка для родини. Сірий зайчик майже заповнив два кошики морквою та капустою.

Усі працювали, тільки ледарка-сорока сиділа на гілці та безтурботно грілася у променях лагідного сонечка.

– Привіт, сусідко! Як поживаєш? – поцікавився у пташки довговухий.

– Як бачиш, пречудово! А ти куди стільки моркви та капусти несеш?

– У нірку, – відповів сірий.

– Нічого собі сніданочок!

– Та я на зиму запаси готую. Тобі також не завадило б.

– Ще чого! Я шукаю поживу тільки тоді, коли їсти хочу.

– А житло вже знайшла собі?

– Навіщо?! – зверхньо пхикнула чорнопера.

– Що ж робитимеш, як зима настане? – здивувався куцохвостий.

– Імовірно, тоді й почну думати.

– Як знаєш, – знизав плечима зайчик і побіг у справах: немає коли з сорокою теревені правити.

Літо минуло, невдовзі й середина осені настала. Весь ліс метушився в підготовці до зими. Працьовита білочка горіхів назбирала, грибів насушила, ще й оселю листячком утеплила. Ледарка ж, як і завжди, насолоджувалася безтурботним життям.

Аж ось ударив перший мороз. Сидить чорнопера на гілці – змерзла, аж дзьобом цокотить. «Завітаю, – думає, – до зайця. Може, запросить пожити до весни». Та в довговухого сім’я величезна, немає куди навіть посадити пернату. Помчала вона до їжака – теж не запросив.

Полетіла сорока до білочки.

– Подруго, впусти перезимувати! – слізно просить перната. – Обіцяю, що стану працьовитою.

Дотримала слово сорока: ще навесні знайшла собі оселю та стала такою хорошою господинею, що всі лісові мешканці нею захоплювалися. Не забула пташка й рятівниці подякувати – то грибочок, то горішок принесе, ще і примовляє:

– Доброта не забувається!