Жила-була стара жінка, у якої було велике поле та троє дітей: два хлопці і донька. Одного разу вона наказала дітям:
– Ідіть, працюйте в полі!
Двоє синів вирушили на поле, а доньці сказала:
– Ти, винеси їжу, щоб я вам підготувала обід.
Але, якось, нечиста сила (чи, кажучи сучасною мовою, диявол) взяла й викрала запаси їжі й віднесла їх до своєї хати. Коли донька, несе їжу, підійшла до того зловмисника, а стара жінка, не дочекавшись повернення дітей, вирушила їх шукати — та й ані сліду, ані звістки про них. Повертаючись додому, вона помітила, як по дорозі котиться горошина. Вона підібрала її, з’їла, і, як за дивом, за дев’ять місяців народила сина, якого назвала Котигорошком.
Котигорошок зростав, ходив до школи, вчився, а потім вирішив шукати своїх братів, що зникли у полі. Він пішов купувати сімдесят златих знарядь заліза, потім звернувся до коваля й наказав:
– Зроби мені з цього заліза палицю!
Після цього він спитав у матері:
– Мамо, а які в тебе були діти?
– Та ж мала, – відповіла вона.
– Де вони? – запитав він.
– Пішли в поле працювати, бо там далеко, і з тих пір зникли, – сказала стара.
– Посвяти мені, будь ласка, цю палицю дванадцять разів, а я піду їх шукати, – наполягав Котигорошок.
Після того, як стара виконала його прохання, він вирушив на пошуки. Довгий його шлях привів до скелі, де, за чутками, мешкав диявол. Там його несподівано зустріла людина, яку він уперше бачив, і яка, розгублено, запитала:
– Чоловіче, що ти тут робиш? Мій чоловік, коли повернеться, тебе з’їсть!
– Не бійся, – спокійно відповів він, – я твій брат.
Після цих слів він сіяв файку, запалив її, сів на підвіконня і витягнув ногу за вікно. Саме тоді диявол, зачудовано, підійшов і спитав:
– А то хто такий?
– Це мій брат, – пояснила дівчина, що поруч.
– Ходи, шваґре, вечеряти! – запропонував диявол.
– Гаразд, – погодився Котигорошок.
За вечерею диявол смакував два пироги, а Котигорошок — три. Після чого диявол запропонував:
– Ходи, шваґре, підемо боротися!
– Добре, – відповів Котигорошок.
Так вони почали боротися, і тривала ця боротьба три дні й три ночі. Нарешті, Котигорошок кинув свого супротивника, благословивши свою палицю, і диявол отримав поранення. Потім він промовив до доньки:
– Сестро, тепер не переймайся: я вже покликав твого чоловіка. А де твої брати?
– Вони, – відповіла вона, – знаходяться в пивниці, покарані.
– Тоді йди, – наказав Котигорошок, – винеси їх!
Разом вони винесли побитих братів. Котигорошок зібрав їх голови, склав докупи, покропив водою — і ті ожили. Потім він дав їм мішки з грошима, які вони могли носити, а сам набрав такий важкий мішок, що ледве міг його підняти.
Після цього він вийшов на поле, де стояли старе грушеве дерево та липа. Уже повертаючись додому, вони посідали під грушою, і Котигорошок заснув. Тим часом його злі побратими вирішили, що потрібно позбавити його життя. Вони задумалися:
– Треба підібрати мотузку, переплести її і прикусити сонного Котигорошка!
Поки вони таємно підготовлювали свій план, Котигорошок спокійно спав. А коли він прокинувся, одразу запитав свою матір:
– Мамо, а чи є у тебе ще діти?
– Та ж мала, – відповіла стара.
– О, то ми тебе приковали! – промовив він, розуміючи, що змова його побратимів виявилася.
Вони вирішили піти ще далі — взяти сокиру й відрубати його. Але в цей момент Котигорошок зібрав сили, вирвав стару грушу і, взявши з собою гроші, пішов додому. Він прийшов, як тільки грушеве дерево впало, заваливши півхати. Гроші розлетілися по всій хаті, а стара голосно кликала:
– Ходи, сину, до хати!
– Ні, – відповів він, – якщо знайду таких дурнів, як ви, то й сам до хати не піду!
Згодом, на своєму шляху, він зустрів чоловіка, що сидів між гір. Той запитав:
– Хто ти такий?
– Я — Котигорошок, – відповів він.
– Я — Розвернигора. Покажи свою силу, і станеш моїм братом!
Розвернигора двома руками вдарив так, що перевернув гору: одного брата він кинув в одну сторону, іншого — в іншу. Побачивши це, Котигорошок сказав:
– Ходи зо мною, будеш моїм братом!
Так вони зібралися разом і пішли далі. Незабаром вони прийшли до водойми, де сидів третій чоловік.
– А ти хто? – запитав Котигорошок.
– Я — Завернивода, – відповів той.
– Покажи свою силу, і ти станеш нашим братом!
Завернивода подув у бік гори, і вода в річці миттєво відступила, ставши сухою. Так вони об’єдналися.
Настала ніч, і друзі шукали місце для ночівлі. Нарешті знайшли хатину, де було що поїсти, хоча вранці їжі не вистачало. Вони переночували, а на світанку Котигорошок сказав до Розвернигори:
– Ти, Розвернигора, зваріть їжу, а ми з Заверниводою підемо на полювання.
Розвернигора зайнявся приготуванням їжі, а в цей час стара жінка прийшла до нього й сказала:
– Пересади мене, будь ласка, без порогу!
Він пересадив її без порогу і пішов шукати петрушку чи інші продукти, а стара взяла все з горщиків.
Повернувшись з полювання, побратими запитали:
– Де обід?
Він відповів:
– Було сире м'ясо, але ніхто не хотів його варити.
На наступний день Завернивода залишився готувати їжу, і з ним трапилося те саме, що і коли прийшла стара. А третій день залишився лише Котигорошок, який готував їжу. Тоді стара промовила:
– Сину, утвори!
– Як я йшов, я сам утворив, – відповів він.
– Пересади мене, – наполягала вона, – без порогу!
– Як я йшов, то й сам перейшов без порогу, – відповів Котигорошок.
– Висади мене на припічок!
– Як хочеш, сідай, – погодився він.
Під час приготування супу Котигорошок помітив, що стара їсть прямо з горщиків. Він узяв палицю й почав бити її. Стара почала тікати, а Котигорошок кинув палицю, яка полетіла аж до скелі, де, за переказами, та ж стара колись мешкала.
Незабаром до нього прийшли побратими:
– Брате, де моя палиця?
Вони почали крутити ведро, щоб дістати з нього палицю. При цьому виявилося, що ведро має три відсіки. У третьому було розташовано три гарні панни, а стара лежала в ліжку. Відкривши очі, стара сказала:
– Сину, добре, що ти прийшов, давай поборемо ту разом!
Як тільки почалася боротьба, вона тривала цілий день. Одного разу, Котигорошок кинув стару так, що з неї розсипався ґрис. Тоді він звернувся до панонь:
– Панни, ходіть зі мною, будете жити на світі!
Він набрав для них повні торби грошей, а потім, підійшовши до ведра, потряс його й сказав:
– Брате, чи ви там здорові?
– Так, – відповіли вони.
Він висадив одну панну в ведро і сказав:
– Це твоя, Розвернигора!
Потім висадив другу:
– Це твоя, Завернивода!
І висадив третю разом із мішком грошей:
– Це моя і мої гроші!
Побратими зауважили:
– Треба пустити з гори трохи бідності, підтягнути її і кинути на діл.
Котигорошок узяв ведро, наклав каміння. Побратими підняли його догори і кинули, кажучи:
– Здається, з нашого брата розсипалися кості!
Після цього вони пішли своїми шляхами, а Котигорошок гірко засмутився. Він пішов уздовж підземель і знайшов великий дуб. Сів під дубом і заплакав. Поруч у гіллі дуба птах Ароп розташував своє гніздо з пташенятами, які крикнули:
– Чоловіче, накрий нас, бо скоро почнеться кривавий дощ, і нас залиє вода! Наш тато годує нас уже сім років!
Котигорошок накрив пташенят, але ось птах Ароп прилетів і, хоч би й намагався їх з’їсти, пташенята закликали свого батька:
– Тату, залиш нас, цей чоловік нас врятував!
Птах, нагодувавши своїх дітей, прилетів під дуб і запитав:
– Чоловіче, що ти хочеш в обмін на це?
– Нічого, просто відведи мене з цього світу, – відповів Котигорошок.
– Знаєш що? – сказав птах. – Йди, поріж моїх сто овець, насоли їх, запакуй у барилки, і сідай на мене. Як я перевернуся на правий бік, ти отримаєш шматок м’яса, а як на лівий — кварту води.
Так вони полетіли. Птах з’їв усе м’ясо, і, піднімаючись до вершини, м’ясо закінчилось. Тоді Котигорошок узяв шматок стегна, нарізав його, змішав із кров’ю, і дав птаху. Коли вони вийшли на святу землю, птах запитав:
– Звідки ти взяв таке смачне м’ясо і таку чудову воду?
– Е, навіщо тобі це? – запитав він.
– Покажи мені, де це було!
Котигорошок показав птаху місце, де він здобув ці дари. На це птах витягнув усе, забрав стегно і заплював його назад.
Нарешті, Котигорошок повернувся додому, де його чекали побратими. Він оселився разом із своєю дружиною, а побратими стали його найманцями.