Сьогодні мама читає мишеняті Тіму книжку про Піноккіо.
– Фе, який він брехун! – сміється Тім. – Тому у нього такий довгий ніс!
Мама готує вечерю, а Тім розглядає картинки у книжці. Це дуже цікаво.
– Мий лапки, Тіме, зараз вечерятимемо, – каже мама.
– Я вже помив – хитрує Тім. Йому не хочеться відриватися від книжки.
– Ну навіщо ти мене обманюєш? – Запитує мама. – Ти не мив лапки. Подивися сам: на них і пісок, і плями від крейди! Ти що, такий самий брехун, як Піноккіо?
Тім скошує очі, намагаючись подивитися на свій ніс.
Ніби не виріс, – з полегшенням думає він.
Після вечері мишеня Тім трохи побавився. А потім прийшла мама:
– Час спати. Одягай піжаму і йди чистити зуби. А коли ляжеш у ліжечко, я прийду і прочитаю тобі ще один розділ про Піноккіо.
– Добре, добре, – махає лапкою Тім.
– А ну – покажи зубки, – просить мама. – Ой Тім, ти ж їх зовсім не чистив!
– Я не знайшов зубної щітки, – виправдовується Тім.
– Не знайшов? Ну і ну! Я щойно була у ванній: щітка на місці. Як тобі не соромно брехати?
Мама дуже засмутилася.
А вранці мама помітила, що пропала баночка з варенням.
– Тім, ти не брав варення?
– Ні... не брав! – пискнув Тім. А у самого всі вусики солодкі та липкі!
Мишеняті Тіму соромно брехати, але й зізнаватися він не хоче.
– Тім! – кричить мама. – Можеш мені пояснити як банка з-під варення потрапила до тебе в ліжко?
– Її приніс мій ведмедик! – Відповідає Тім і заплющує очі від сорому. Він чудово розуміє, що ця брехня ну вже зовсім не схожа на правду.
– Тім, ну скільки разів тобі повторювати: брехати недобре. По–перше, брешуть лише боягузи, по-друге, брехати просто безглуздо. Усі іноді помиляються. Але треба вміти визнавати свої помилки.
– Вибач, матусю! Я більше не буду брехати! – обіцяє мишеня Тім.
Тім бавиться у саду.
– Тату, дивись, як я вмію швидко бігати! – кричить Тім. – Я можу обігнати навіть автомобіль!
Тато відклав газету і подивився на сина:
– Тім, не хвалися. Вихваляння не краще брехні.
Тут у сад прийшла мама.
– Тім! Ти що наробив? Взяв і розбив скульптуру! Це ж портрет твого прадіда. – Мама дуже розгнівалася. – Все, ти покараний! Марш у свою кімнату!
– Це не я, – плаче Тім. Я її не чіпав!
Але мама навіть слухати не стала:
– Досить. Мені набридла твоя брехня!
А через деякий час пролунав стукіт у двері. Це прийшла сусідка.
– Вибачте, – сказала вона. – Мій малюк катався на велосипеді і розбив скульптуру у вас у саду. Сподіваюся, її можна склеїти.
Мама та тато обійняли мишеня Тіма.
– Вибач, що ми тобі не повірили, – сказали вони. – Але до цього ти дуже часто говорив неправду. Тепер ти розумієш, чому так погано брехати?
– Розумію! – зітхнув Тім і ласкаво притулився до мами і тата.