Одного разу сорока наказала своїм маленьким пташенятам:
– Ви вже дорослі й самі маєте добувати собі їжу.
Сказала так і полетіла разом з пташенятами до лісу підживитися. Проте в лісі пташенята не схотіли самі шукати їжу.
– Краще повернемося додому. Нам було добре, коли ти сама приносила їжу.
– Але ж ви повинні вже самі ловити черв’ячків, метеликів, і я теж колись залишила своє рідне гніздечко. Тоді я була менша від вас,– мовила їм сорока.
– А що як стріла мисливця улучить у нас? – запитали пташенята.
– Цього ви не повинні лякатися. Людина спочатку прицілюється, а потім уже стріляє. Ви встигнете полетіти.
Тоді пташенята кажуть:
– А що як людина поцілить у нас каменюкою?
– Не турбуйтеся, пташенята. Людина повинна спочатку нахилитися і взяти камінь,– каже їм сорока.
– А що як людина триматиме камінь у руці? Що нам тоді робити?
– Якщо ви і про це запитали, то вам нічого боятися,– відповіла сорока своїм пташенятам.