Як вовк у Мекку ходив (чеченська казка)

***

Як вовк у Мекку ходив (чеченська казка)

Cтарий, немічний вовк лежав під деревом та й думав: «Минули мої літа, геть пішла моя сила, нема в ногах колишньої прудкості. Щодалі важче їжу добувати, щодалі важче від ворогів утікати. Як його жити далі?»

І враз спала йому така думка: «Покаюся в гріхах, сходжу в Мекку та й повернуся ходжею. Коли люди побачать мене в чалмі, то шануватимуть і пригощатимуть. Казатимуть: якщо ми догодимо вовкові-ходжі, то аллах нагородить нас!»

Звеселів вовк, що так гарно придумав. І поклав того ж таки дня податися в далеке місто Мекку, а щоб усі знали про його подорож до святих місць, заспівав пісню:

Туп, туп, іль-аллах,

В Мекку я пішов.

Помолюсь місцям святим

Та й вернусь ізнов!

Туп, туп, іль-аллах,

В Мекку я схотів.

Хай відпуститься мені Тисяча гріхів.

Туп, туп, іль-аллах,

В Мекку путь моя.

Там на голову чалму Намотаю я.

Туп, туп, іль-аллах,

Мекка – мрій межа,

Коли стану я не вовк,

А святий ходжа!

Та й подався вовк у далеку дорогу. Ішов, ішов, а до Мекки ще ой-ой-ой скільки йти! А їсти страх як хочеться! А голод же не тітка. Геть і пісню благочестиву забудеш, і про те, щоб у Мекку йти, роздумаєш...

– Чи ж мої предки ходили в Мекку? То навіщо ж мені оця морока? – вигукнув вовк та й повернув назад. І нову пісню завів, тепер уже коротшу:

В Мекку дурні хай ідуть,

А в мене не вийшло.

Хай співають: «Іль-аллах» –

Це для мене смішно!

«Туп, туп, туп» та «іль-аллах» –

Я про це забуду.

А м’ясця чи так, чи сяк

Я собі добуду.

Прибіг вовк у свій рідний ліс. А туди якраз забрів кінь.

– З поверненням тебе, вовче-ходжо! Нарешті ми житимемо у дружбі! – привітав його кінь, гадаючи, що вовк відтепер вестиме праведне життя.

А вовк прикинувся, буцімто хворий, і почав скімлити:

– Та бач, не дійшов я до святих місць, сил забракло. Вирішив повернутися в рідні краї, щоб не вмерти на чужині. Піду в хащі помирати. Дай-но обійму тебе на прощання.

Здогадався кінь, що вовк намислив. «Еге ж, знаємо ми ваші вовчі обійми!» – подумав він сам собі та й відповів:

– Еге ж, треба нам попрощатися. Але перш ніж ти обіймеш мене востаннє, відірви, будь ласка, підкову з моєї задньої ноги. Вона ледь тримається, хляпає, ступнути як слід мені не дає. Бо як тебе вже не буде, то хто ж її відірве? Та й ковалів у нашому лісі немає!

«Від того, що я відірву підкову, я нічого не втрачу. Навпаки, не доведеться потім зуби об неї щербити, кістки кінські обгризаючи»,– подумав вовк.

Підійшов він ззаду до ноги з підковою, приготувався, пащеку роззявив, а кінь його як хвицне – вовк аж у кущі полетів!

– Ти чого,– здивовано питає кінь,– у кущі втік? Почекай, у мене ще на одній нозі підкова ледь тримається. Відірви заразом і її!

А вовк відповідає:

– Мої діди не відривали підків з конячих копит. Я ліпше знову в Мекку піду – за тридев’ять земель, аніж погоджуся підкови відривати!

Та й побіг геть... От біжить він та й біжить, аж бачить: віл на галяві пасеться. «От коли я досхочу наїмся! – зрадів вовк.– Віл не хвицається, як коняка. Та й підків у нього нема!»

Прикинувся, що ледь-ледь плететься, додибав до вола.

Як вовк у Мекку ходив (чеченська казка)

– З поверненням тебе, вовче-ходжо! Нарешті ми житимемо у дружбі! – привітав віл старого вовка.

– Та бач, не дійшов до святих місць, сил забракло. Вирішив повернутися в рідні краї, щоб не вмерти на чужині. Піду в хащі помирати. Дай-но обійму тебе на прощання! – почав причитати вовк.

Здогадався віл, що вовк надумав. «Еге ж, знаємо ми ваші вовчі обійми!» – подумав віл. Але удав, що дуже зворушений і повірив вовкові:

– Еге ж, давай попрощаємося! Та спершу зроби мені добру послугу. На рогах у мене налигач висить, в очі лізе, за дерева чіпляється. Відв’яжи, будь ласка, цю огидну мотузку. Як тебе не буде, то хто ж мені налигача відв’яже?

«Від того, що я відв’яжу налигача, я нічого не втрачу. Навіть краще для мене: не доведеться мотузку жувати, коли волятину їстиму!» – подумав старий вовк та й каже:

– Ну ж бо, нахили голову, я відв’яжу налигача!

Нахилив віл голову, підійшов вовк ближче, вже й пащеку роззявив, щоб за край налигача вхопитися та почати розплутувати,– коли віл як підхопить його рогами, мов навильником, та як пожбурить у кущі!

– Куди ж ти втік? – запитав, буцім здивований, віл.– Невже я рогом тебе зачепив? Ну, пробач, я буду обережніший. Підійди ще раз, відв’яжи налигача!

А вовк відповідає:

– Е-е, ні, годі з мене, не буду відв’язувати. Мої предки з налигачами ніколи не мали мороки.

Я ліпше знову в Мекку піду –

за тридев’ять земель,– аніж погоджуся налигачі відв’язувати!

Та й побіг геть. Біжить та й біжить, аж бачить: галявина! А на галявині віслюк пасеться. «Осьде мій обід, – зрадів вовк.– У віслюка ріг немає. І підкови відривати я йому також не буду... Та й дурний він, нічого не запідозрить». Прикинувся вовк, що ледь-ледь дибає, та й підходить до віслюка.

– З поверненням тебе, вовче-ходжо! Нарешті ми житимемо у дружбі! – привітав віслюк старого вовка.

– Та бач, не дійшов я до святих місць, сил забракло. Вирішив повернутися в рідні краї, щоб не вмерти на чужині. Піду в хащі помирати. Дай-но обійму тебе на прощання, бо ж більше не побачимося! – почав причитати вовк.

Стало віслюкові шкода вовка. Проте на всяк випадок вирішив бути обережнішим – мало що у вовка може бути на мислі?!

– Довго я за тобою сумуватиму,– відповів він вовкові.–

Але коли розлучаються друзі, той, що залишається, повинен заспівати прощальну пісню. Дозволь мені зійти на ось цей пагорбок та поспівати!

«Хай поспіває, мені не жаль! – подумав вовк.– А тоді вже ми наїмося!..»

– Ну, якщо у вас між друзями так заведено,– сказав вовк,– то заспівай. Тільки не треба дуже довгої, бо в мене вже сил дуже мало!.. Боюсь, що до кінця не дослухаю.

От виліз віслюк на пагорбок та й реве на всю округу:

– Гі-а! Гі-а! Гі-а!

А неподалік, у долині, лежав аул. Почули люди, що віслюк реве якось тривожно,– і здогадалися: щось там скоїлося. Вхопили рушниці – та мерщій за село.

Віслюк побачив людей і вмовк. Каже до вовка:

– Оце і вся моя прощальна пісня! До вподоби вона тобі?

Озирнувся вовк, аж бачить: люди довкола! Кинувся тікати, та пізно!

Гримнули постріли – і вовк, прострелений кулями, впав на землю.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)