Їде Федькович потягом до Відня. Сидить коло вікна й дивиться на світ божий. Убраний він просто, по-гуцульськи: на плечах сардак, на голові – крисаня з косицею збоку, топірець у руці, а на ногах постоли.
У тім вагоні разом з ним їдуть якийсь пан і якась пані. У паниська лиця – як дві перепічки, карк, як у вола, а черево – гай-гай! Пані – худа, як тріска.
Панисько кукурічеться коло тої пані, хоче їй всіляко догодити. Аби повеселитися, обернувся раптом до Федьковича, якого мав за простака, й питає:
– А ти звідки, вуйку?
– Я із Сторонця-Путилова.
– Із самих гір, кажеш? А по чім там свині?
Пані розреготалася.
Федькович подивився на відгодованого пана і відповів:
– А то як яка. Така свиня, як оце ви, пане, коштує доста дорого, а така, як ваша пані – нічого не є варта, ніхто й задурно не візьме.
Панисько не казав більше ні слова, гейби язик йому присох. А пані вже утратила охоту до сміху.