Був бідний чоловік. Пішов він до чорта та й каже:
– На десять літ дай мені багатство, а я через десять літ дам тобі свою душу.
І дав чорт тому бідному велике багатство. Мав він, що хотів, і рахунку в грошах не знав.
Минуло дев’ять років. На десятий рік почав той чоловік думати: «Треба ж дати чортові душу». І не хочеться дати. Іде він одного разу дорогою. І такий смутний. Та й здибається із бабою. Баба питає:
– Іване, чого ти смутний? Таке багатство маєш і смутний?
– Я уклав із чортом договір на десять літ, уже підходить строк віддати чортові душу.
– Іване, – каже баба, – що даси, як я викуплю тебе від чорта?
– Бабусю, дам, що схочете, – каже Іван. А баба йому:
– Даси корову і грошей, скільки зможу взяти в дві руки?
– Дам, бабусю.
Баба й каже:
– Бери мішок пір’я, розстели по землі і фарбуй, щоб різні кольори були: чорний, зелений, червоний, синій, жовтий. А я прийду до тебе і скажу, що робити з тим пір’ям.
Так він і зробив. Пофарбував пір’я і жде бабу. А баба приходить до нього, скидає з себе сорочки та й каже:
– Масти мене медом.
Він помастив її медом.
– Тепер ліпи на мене, – каже, – пір’я.
І він обліпив бабу пір’ям. А вона каже:
– Веди мене на те місце, де маєш віддати чортові душу.
Привів її туди чоловік, а баба вилізла на деревину.
– Кажи чортові, най угадає, що я за птаха. Як угадає, то візьме душу, а як не вгадає, то не має права взяти.
Прийшов чорт. Дивиться, дивиться і не може сказати, що то за птаха на дереві сидить. Та бере лізе до баби. Обдивляється її кругом і не може розібрати, де голова в тої птахи, де крила, а де хвіст, бо вона вся в пір’ї і вся кругла. Баба як струснулася, чорт налякався і скочив на землю. Каже чоловікові:
– Маєш щастя. Відколи живу, не бачив такої птахи. Бери свою птаху, іди додому і живи до смерті.
Взяв чоловік бабу додому, обчистив її від пір’я, помив і дав корову й грошей, скільки в дві руки взяти могла.
І жив той чоловік у добрі до самої смерті.